Читати книгу - "Колишній, Ульяна Соболева"

Артем знизав плечима.

- Тебе життя поб'є, Андрію, якщо вже не побило. Нещасний ти чоловік. Сам себе з’їси, я тебе добре знаю. От і живи з цим, Асланов, кусай лікті. Дивись, як вона своє життя без тебе будує.

- Вона з Коршуновим тепер. Хіба цього ти їй бажаєш, Артеме? Що можна побудувати з колишнім кримінальником - йому світить довічне у нас.

Артем якраз діставав пляшку горілки з шафки. Завмер.

- Що значить: з Коршуновим?!

- Не знаю. Сам у шоці. Сьогодні їх разом у ресторані бачив. Він на Ніку запав не по-дитячому. Пам'ятаєш, як я її влаштував працювати в дрібну компанію, вони тоді електроніку з Кореї возили?

Артем кивнув і відкрив пляшку. Розлив горілку по склянках і простягнув одному. Андрій залпом випив і замружився, здригнувся.

- Ще! - простягнув склянку Корецькому. - Так ось тепер ця фірма називається «Телеком». Тимофєєв, жирний козел, усім заправляє. У нього якісь справи з Коршуновим. Так розумію - Ніку втягнув. Не чисто там усе, нюхом чую. Сьогодні Свєтку зарізали в парку. Схоже на замовне. Чорт, Артем...що робити?!

Корецький присунув стілець і сів навпроти одного.

- Розберуся. Завтра проб'ємо «Телеком» по повній і Тимофєєва цього теж. Ти розумієш, що ця сьогоднішня витівка може вийти тобі боком? Агенту подзвонив, потім сам приїхав. Засвітити ти мене міг і себе теж. А що, якщо Коршунов за тобою встановив стеження?

- Ні. Усе чисто. Я перевіряв. Ніка з ним, розумієш? Поки просто доглядає за нею. Але як далі проводити операцію? Потрапить під роздачу.

Артем потер підборіддя.

- Сам не знаю, але гальмувати вже пізно. Скоро будемо брати його. Залиш усе, як є.

Андрій піднявся з підлоги.

- Як є?! Дивитися, як цей обхажує її? Як дивиться на неї хтивими очима і мріє трахнути, якщо вже не трахнув?! Думаєш, я зможу на все це закрити очі?!

- Ти професіонал, капітане. Ти вже роками там квасишся. Особисте - у сторону. Ми розплутати такий клубок можемо, ниточки до самих верхів потягнуться. Цілий синдикат, розумієш? Тут не до особистого, Асланов.

- Може, нехай поїде з дітьми куди? Охорону до неї приставимо...

- Не дурій. Коршунов відразу зрозуміє, що його пасуть. Він далеко не дурень. Він свої справи роками крутить у нас під носом. Такі партії зброї і наркотиків переправляє, що тобі і не снилося. Те, що вони зараз задумали, - це грандіозно. Товар вивезти в коробках з-під стільникових, на які і накладні є, і ліцензія є. Та їх і перевіряти майже не будуть. Проскочать у нас під носом - і полетять наші голови. Ти остинь. Будь поруч і свою гарячу голову остуди. Запахне смаженим - Ніку сховаємо, зрозуміло?

Андрій приречено кивнув, відібрав пляшку в Артема і відпив горілку прямо з горлечка.

- Вони мої хрещениці.

Подивився на Артема, той різко підвівся з табурета:

- Почекай, я зараз.

Пішов. Андрій тихо застогнав і зчепив пальці. Голова розколюється від тупого болю в скронях. Ніяка горілка не допоможе. Усе, що зараз сказав Артем, вивертає душу навиворіт. Почуття презирства до самого себе таке сильне, що хочеться битися головою об стіни. Усі ці роки він її проклинав, ненавидів, зневажав. Він зробив усе, щоб її принизити. Розлучився, не залишивши ні копійки - тільки квартиру. Що він може тепер хотіти? Ні на що немає права, хіба що повзати в ногах і вимолювати прощення. Просити побачити дітей. Шкода благати вислухати і зрозуміти. Що зрозуміти? Він її кинув. Не дав жодного шансу захиститися, виправдатися. Після всього, що було між ними, вилив на неї відро помиїв. Смакував свою долю нещасного рогоносця. Артем прав: він сам себе зжере, обгризе до кісток. Перш, ніж Ніка йому пробачить. Навіть якщо і станеться диво - він не пробачить собі ніколи.

Корецький повернувся і простягнув Андрію фотографію.

- Катруся і Анюта. Чорт, твої копії. Ніякого ДНК не треба, щоб зрозуміти, чиї діти.

Повільно простягнув тремтячу руку і взяв знімок. Серце сіпнулося, як в агонії. З фото на нього дивляться дві дівчинки. Посміхаються. Защеміло душу. В очах пече. Провів великим пальцем по мордочкам. Закрив очі...Як вони росли...які у них голоси...що вони люблять...Його діти...його плоть і кров.

- Таке щастя профукав, Асланов, - з жалем пробурмотів Артем, але в його голосі вже немає осуду.

Андрій притис фотографію до грудей.

- Вона не пробачить... Ніколи.

Артем із співчуттям подивився на друга.

- Ще любиш?!

Не відповів. Відвернувся до вікна. Дивне питання. Це як у людини запитати: чи дихає він, чи ще бачить, чи ще чує. Любити її – це точно. Як дане.

- І вона тебе любить. Повір, я знаю. Скінчиться все і починай змінювати своє життя на краще, Асланов. Може, і відтане її серце.

- Добре її знаю. Не відтане. Вона мене ненавидить.

- Є за що.

Жорстоко, але правда. Молотком по мізках. Різко і безжально.

- Коршунов хоче її завтра до себе в гості привезти разом із дівчатками...

Артем нервово пройшовся по кухні.

- А ось це хреново. Дуже хреново. Цього не повинно статися. Побачить їх, тебе, і таке двічі по два складе, мама не горюй. Чорт, що робити?! А?!

Обидва замовкли, гарячково думаючи. Артем ляснув себе по лобі.

- Ідея. Я сам з нею поговорю. Є привід зустрітися. Викличу до себе в кабінет, підозр не буде, адже слідство триває. Запропоную її маму і дівчаток до моєї сестри в село. На час, поки все владнається. Там їх жодна собака не знайде. Думаю, не відмовить. Варвара чоловіка поховала тиждень тому, рак проклятий скосив. Скажу, що треба сеструху струсити, розвеселити.

Андрій подивився на Артема і відчув, як нестерпно винний перед ним. Перед ними всіма. Друга образив, зрадив дружину. Погудив усе найдорожче в цьому нікчемному, сірому житті.

- Корецький, ти прости мене, гаразд.