Читати книгу - "Колишній, Ульяна Соболева"

- Та пішов ти! - буркнув Артем і відвернувся. Асланов посміхнувся. Він знав, що означають ці слова. Артем пробачив. Хмуриться, щоб виду не показати, як і раніше колись.

- Ти мені морду розмалював так майстерно, що на мене баби близько року не дивилися. Таке хіба прощають?

Обернувся. Посміхається. У куточках очей веселі зморщечки. Обнялися. Сильно, ривком.

- Іди, Асланов. Ти зараз очей з Коршунова не спускай і тримай себе в руках, гарячий ти наш. Я Вероніці вранці подзвоню.

Андрій простягнув одному фотографію.

- Залиш собі. Знаю, як віддавати не хочеш.