Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

– Ні, пані.

– Я почекаю.

– Пан наказав нікого не впускати. Вибачте.

– Мені треба з ним поговорити! – обурилася псиня. – Ти знаєш хто я?!

– Звичайно, пані Тельє.

Тельє? Знайоме прізвище. Донечка радника?

– Я дивлюся, на кішку заборона не поширюється?

– Кішку наказано не випускати.

– Заздриш? – пирхнула я, не стримавшись.

Собака зміряла мене черговим презирливим поглядом:

– Таких, як ти, у Адрана по три штуки на тиждень міняється. А я його майбутня дружина.

– А він у курсі?

– Ну нахабниця! – Сайса якщо не вразилася, то художньо це зобразила. – Одне моє слово, і Адран дасть тобі такого стусана під зад, що довго летітимеш та згадуватимеш!

Охоронець дивився на нас із відвертою цікавістю. Точніше, дивився все більше на мої сіточки, а от слухав – тільки що вухами не водив.

Але страху чомусь не було, навпаки, дратувала ця пихата фіфа, і ще чомусь хотілося сховатися за широку спину Дрона.

– Що таке, тебе сьогодні на вечірку не запросили? А мене, уяви, запросили! Спостерігала, як твій татко наложниць перебирає! Ну чи хто він тобі там. І не помітила, щоб хтось із кобелів нудьгував за дружинами!

Сайса скривилася – вочевидь, мої слова не здалися приємними.

– Рано чи пізно ти йому набриднеш. І тоді я подбаю, щоб провчити тебе як слід! А може, стану його дружиною раніше, і ти вже точно пошкодуєш про все!

– Ти хоч раз його затягнула в ліжко, щоб таке казати? – знову пирхнула я. – Адран чоловік темпераментний, як побачить твою фальш та холодну манірність, то...

– Це хто тут чоловік темпераментний? – пролунав знизу голос, що змусив мене притиснути вуха.

І з чого я вирішила, ніби Дрон мене підтримає? Знову розійшлася, майже забувши про своє незавидне становище.

Сайса обернулася до поруччя, визирнула вниз:

– Твоя підстилка зовсім знахабніла! – поскаржилася.

– З якого часу ти почала лаятися з моїми наложницями? – Дрон з'явився на останньому марші. В руках – мої туфлі зі шпильками. Не мої, звісно, видані перед розіграшом. Але це чомусь здалося добрим знаком. А ще він виглядав стомленим.

– У вас тут що, ліфта ніде немає? – вирвалось у мене.

– Центральний, – Дрон махнув рукою.

– Нам потрібно поговорити! – розлючено загавкала псиня.

– Сайсо, у мене півдня кішки не було. Які розмови?

Я ледь стрималася, щоб не з’язувати, що в нього насправді не було кішки вже набагато довше. Не могла ж це бути якась інша кішка? Знов відчула, як сверблять кігтики.

Але холодний, майже безжальний погляд Дрона надто однозначно показував, що зі мною стане, якщо видам нареченій його секрет. Краще бути з ним по один бік!

Натомість я не змогла відмовити собі в задоволенні легко фиркнути на Сайсу.

– Адран, це важливо! У світлі останніх подій...

– Сайсо, я дві години мотався між реанімацією та Дейком, а на важливій розмові наполягають Макіра з Уданом і усі радники Вожака, сьогодні ще доведеться провести нараду та треба якимось чином змотатися на роботу, і я, твою кішку, хочу їсти!

– І твою кішку? – плеснула очима Сайса.

– І мою кішку! – гаркнув Дрон.

– Не можна більше відтягувати оголошення про весілля!

– Вона боїться, що ти з нею не одружишся, – перевела я.

Дрон зміряв нас поглядом:

– Одягнеш таке вбрання – точно одружуся, – переклавши туфлі в одну руку, другою показав на мої сітки. Наблизився і проникнув долонею під спідницю. Стиснув попку. – Або для початку порівняю, як виглядаєте.

– Дроне! – обурилася Сайса, але він уже наступав на мене.

– А ти, кішко, що тут витворяєш?!

– Це твої охоронці витворяють! На посту, між іншим! Сподіваюся, він «відповів головою»?!

– Зараз я покажу, чим відповіси ти!

Під його натиском я позадкувала всередину.

– Та я всім згодна! – усміхнулася.

Зважаючи на озвучений щільний графік, плани на мене були додані виключно заради нареченої. Навіть не знаю, чи тішило це, чи злило.

Дрон зачинив двері, ще й пошукав, як замкнути – одразу видно, не звик, я й то швидше замок намацала!

Так і підмивало сукню скинути і подивитися, що він робитиме. Ну або навпаки, вискочити назад на сходи та поскаржитися, що не виконує власних погроз. Та тільки обличчя в нього таке засмучене, змарніле, і очі втомлені. За батька переживає? Чи за власну долю?

– Їсти хочеш? – зітхнула я, коли він нарешті відвернувся від дверей.

Дрон здивовано підняв брову.

– Хочу, – засміявся.