Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

– Лорі привезла, – махнула я у бік столика.

– Знаю, – погодився Адран, кидаючи туфлі біля входу. – А це що? – помітив подушку.

– Зброя, – гордо повідомила я. – Від усіляких занепокоєних псів. Це ти охорону змінив?

– Біля входу камеру встановлено, – озвався Дрон. Я насторожено подивилася на нього, розуміючи, чим це все може обернутися.

Адран хмикнув і подався до туалетної.

Я повернулася за столик, попереставляла трохи блюда, щоб завуалювати наш з Лорі підхід. Навіть тарілку приготувала, раптом вдасться задобрити.

Адран вийшов швидко, на вологій шкірі обличчя виблискували крапельки води, не ввібрані рушником. Я з трудом відвела погляд, щосили намагаючись не згадувати власні фантазії під душем. І не фантазії...

– Ну що там? – запитала.

– Ватажкові стало погано, – знизав плечима Адран.

– Дейк постарався? – невинно поцікавилася я.

Пес різким стрибком опинився біля мене, очі в очі, палаючі, червоні – я аж зашипіла від несподіванки.

– Не смій так казати, кішко! Ти розумієш, наскільки це серйозне звинувачення?

– Вибач, не подумала! – поспішила я відступитися. Хоча, зізнатися, була б рада, якби підозра впала на Дейка. – І що тепер?

Адран трохи відхилився, не пропустив нагоди пом'яти мої груди. Я ледь розвела ніжки, насмішкувато спостерігаючи за його реакцією.

Пес, буркнувши щось на кшталт «чортова кішка», відступив у крісло і озброївся їжею.

– Дроне!

– Умм?

– Це ти всерйоз казав, якщо вона таке вбрання вдягне – одружишся?

– Не вдягне, розслабся.

– А я вже вдягла, – посміхнулася я. – На мені одружишся?

Дрон ажно закашлявся від несподіванки:

– Ти божевільна, кішко? Що тобі в голову гепнуло?!

– Це були твої слова, – хмикнула я.

– Ти й так вдягнеш усе, що я скажу, – знизав він плечима.

– А вона справді твоя наречена?

– Ревнуєш?

– Ні-а. Просто вона розписала мені приваби нашого спільного подружнього життя... і хотілося б хоч якоїсь конкретики в цьому питанні.

– Якої тобі конкретики, кішко?!

– Ну... дату весілля, наприклад. Чи в тебе конкурс наречених намічається, і вона поспішає перше місце забити?

Дрон усміхнувся, відкинувшись у кріслі і роздивляючись мене дивним поглядом.

– Ніяка вона не наречена. Хоча її тато справді під'їжджав із цим питанням до мого. Ватажок не був проти, і навіть намагався розписати мені всі вигоди цього союзу. Але рішення все одно залишив за мною. То ж я на ній одружуся, тільки якщо будеш дуже погано поводитися. Виключно заради нашого спільного подружнього життя.

– А я добре поводжусь? – зраділа я.

– Завтра подивимося. Мені якраз треба буде на роботу заїхати. А зараз, кішко, зовсім не до тебе. Потрібно радників заспокоїти та переділу влади не допустити, – Дрон знову повернувся до своєї тарілки. Подумав і доклав собі щось ще.

– Чи не рано владу ділити?

– В самий раз. Даремно ти, до речі, суп вилила, він у дівчат дуже смачним виходить.

– А ти, до речі, доводив, що ніхто нікого не ґвалтує!

– Це повня, кішко. Звіряча сутність бере гору.

– У тих, у кого людська недорозвинута, – буркнула я.

– Це каже та, яка не пам'ятає, зі скількома перегуляла на березневих гуляннях? – Дрон знову підняв брову.

– Як Дейк? – зітхнула я.

Не те щоб відчувала провину, скоріше причетність. Так їм і треба, звісно! Давно настав час щось міняти. Да тільки зміниться фігури, а не система. А зміна фігур мало що принесе.

– До завтра оговтається. Невчасно все... для нього.

– А чому в тебе ані подряпини? Я ж бачила, що ти протаранив скло і взяв на себе головний удар!

– Ти, кішко, краще мовчи, – підвівся Дрон, залишаючи порожню тарілку. – Зайва балакучість до добра не доводить.

– Ти краще скажи, скільки претенденток на твою руку та серце спробують найближчим часом нас атакувати?

– Дуже багато вважаєш щодо себе, кішко.

– Які в нас ще на завтра плани? Чим після роботи займемося? Чи на роботі?

– А тобі нетерпиться? – підняв брову Дрон.

– Звичайно, – пирхнула я. – Бо тільки всім розповідаєш, а як до діла – то гулянка, то нарада.

Він знову наблизився, різко, за два кроки, змусивши засумніватися, чи не переступаю межу.

– Добалакаєшся, кішко.

– Чекаю не дочекаюся!

Дрон підняв моє обличчя за підборіддя, роздивляючись. І несподівано тихим, твердим тоном промовив: