Читати книгу - "Наша спільна брехня, Ксана Рейлі"

Чотири місяці потому
Я кинула на себе останній погляд у дзеркало. Рожева сукня з блискітками, що досягала щиколоток, вдало підкреслювала мою фігуру. Я легенько поправила свій високий хвостик, а потім знову підвела губи бежевою помадою. Загалом мені дуже сподобалося, як я виглядала. Рожеві босоніжки з тоненькими ремінцями на високих підборах додавали мені росту та робили мене візуально стрункішою. Я усміхнулася, а тоді вийшла зі своєї кімнати та попрямувала до виходу. Не віриться, що це вже кінець і доведеться попрощатися зі школою.

— Яка ж ти красуня, — сказала Ліда та поправила мені сукню. Тепер на її правій руці красувалася обручка. — Добре, що ми взяли саме цю сукню. Вона тобі дуже личить.

— Дякую, — я обійняла жінку.

— Твій кавалер уже чекає на тебе, — раптом заговорив тато.

— І ти навіть нічого не скажеш про мій вигляд?

Я покрутилася, а тато пройшовся по мені поглядом. Потім він усміхнувся та підійшов ближче.

— Ти вже така доросла, Лілі, — він поцілував мене в чоло. — Будь щасливою! Попереду тебе чекає справжнє доросле життя.

— Ну, я побігла, бо Арсен вже зачекався.

— Ми поїдемо одразу ж за вами, — сказала Ліда, схопивши свою маленьку сумочку.

— Гаразд.

Я кивнула, а тоді вийшла з будинку. Арсен стояв біля свого автомобіля, який йому подарував його батько. Щедрий подарунок, але, здається, дядько Сергій справді дуже любить свого сина, попри те, що він йому не рідний.
Арсен усміхнувся, коли побачив мене. Я зробила те саме. Він виглядав просто неймовірно у своєму чорному костюмі. Здається, йому личить усе.

— Вау! Ти сьогодні неймовірна, — вражено сказав він і легенько поцілував мене в щоку.

— Тільки сьогодні? — спитала я, глянувши йому в очі.

— Завжди, але сьогодні по-особливому. До речі, це тобі.

Арсен простягнув мені букет рожевих троянд. Я усміхнулася, коли взяла їх в руки. Він постійно дарував мені якісь дрібнички й це завжди здавалося милим. Маленькі записки, солодощі чи просто якась квіточка. З кожним днем я все більше переконувалася, що дуже сильно кохаю його. Ада більше не заважала нам, як і Сава. Вона займалася навчанням, бо прийняла рішення вчитися за кордоном. Сава ж повністю віддав себе спорту і зовсім скоро його мають взяти у футбольну команду. Віта все ж розійшлася з Тарасом. Точніше, він її кинув. Вона трохи важко це переживала, але я всяко намагалася її підтримувати. Здається, зараз вона вже не так страждає. До того ж у неї з'явився новий залицяльник.

— Ну що, поїхали? — спитав у мене Арсен.

— Чекай! — я зупинила його. Піднявши голову, ніжно поцілувала його в губи. — Тепер поїхали.

У школі вже було багато людей. Усі дівчата нарядилися в красиві сукні, а хлопці красувалися в модних костюмах. Також було багато батьків. Випускний, як-не-як. Спочатку розпочалася урочиста церемонія. Це було довго і дещо нудно, але мені все ж вручили золоту медаль. Одну ціль досягнуто, а решта ще попереду. Після всіх урочистостей ми поїхали святкувати випускний в місцевий ресторан. Таких веселощів не було ще на жодній вечірці. Деякі однокласники показали себе зовсім з іншої сторони. Я весь час була з Арсеном. Інколи з нами ще ходила Віта. За цей рік вона встигла стати моєю найкращою подругою.

— Куди це він пішов? — спитала у мене Віта, кивнувши в сторону Арсена.

— Не знаю, — я знизала плечима, дивлячись, як він пробирався туди, де грала музика.

Я побачила, що він спершу поговорив про щось з музикантами, а потім взяв гітару та мікрофон. Невже Арсен збирається співати?

— Усім привіт, — голосно сказав він. — Хочу привітати нас усіх з закінченням шкільного життя. Я з'явився у вашому класі недавно, але ви усі стали для мене рідними. Я радий, що опинився саме у цій школі, адже вона подарувала мені особливих людей. Сподіваюся, що вони будуть у моєму житті завжди. Бажаю усім нам щасливого та світлого майбутнього, адже попереду доросле життя та дорослі проблеми.

Арсен почав співати мою улюблену пісню і це було так мило. Я все ж маю надію, що співав він її для мене, а не для усіх нас. День всередині я відчувала, що все так, як мені здається.

— Це так романтично, — сказала Віта, обійнявши мене. — Арсен при всіх співає для тебе пісню.

— У тебе колись буде ще краще. Я впевнена.

— Ага, на весілля хоч запросиш?

— Яке весілля? Спершу нам потрібно вступити в університет та здобути професію.

— Ти ж не забудеш про мене, Лілі?

— Звісно, не забуду! Віто, ти чого?

— Ми ж тепер розійдемося різними дорогами. Пообіцяй, що мінімум три рази в тиждень будеш дзвонити до мене.

— Обіцяю, — сказала я, усміхнувшись.

Коли Арсен завершив співати, я помахала йому рукою та надіслала повітряний поцілунок. Потім він підійшов до мене і якраз в цей момент почала грати повільна музика.

— Потанцюєш зі мною? — спитав він і поклав свої руки мені на талію.

— Звісно, — сказала я.

— Тобі сподобалося? Вважай, що я при всіх зізнався тобі в коханні.

— Усі й так це знають, — я закотила очі.

— Ну і що? Я готовий повторювати це завжди!

— Не знаю, що буде далі з нами. Ми будемо в різних університетах і, можливо, для наших стосунків з'явиться багато перешкод.

— Не думай про це, — Арсен слабо усміхнувся.

— Пообіцяй, що завжди будеш зі мною, — сказала я та подивилася в його красиві карі очі.

— Обіцяю, — прошепотів він.

— Якщо нам навіть колись доведеться розійтися…

— За такі думки я тебе покусаю, Лі.

— Тоді зроби це, — мовила я, а він нахилився та ніжно поцілував мене.

Я сильніше притулилася до нього і ми продовжували хитатися з однієї сторони в іншу. Не знаю, що буде потім, але зараз я щаслива з ним. І це — найголовніше!

Кінець 

Кінець