Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

через прірву. Жінка на автомобілі намотує на колеса серпантин шосе. Їй знову хочеться, щоб парубок, лекцією якого вона вчора насолоджувалася, якнайшвидше звернув у її бік свою сильну промову. Жінка є серед нас, біля підніжжя недоступних сходів. Гори поцятковані ущелинами, але ми залишаємося внизу, ми занадто безпомічні перед диким началом у нас. Парубок широко розкриє очі, коли побачить нову зачіску. Десь так стоїть справа з людьми, які перебувають саме посередині: між своїми тваринами, про які вони піклуються, — сотні форелей здохли в струмку, бо занадто швидко скинули воду із греблі, — та своєю роботою, що її вони собі забезпечили. Робота — недбалий подарунок власника фабрики. Так ми описуємо дитя і його розумовий вміст.

Вони граються на схилах. Нагору по прискалках підйомники тягнуть свій вантаж у водовідштовхувальному пакуванні, на якому бовтається картка із запрошенням від матінки-природи, запаяна в пластикову оболонку. Так, земля ця моторошно розцвіла під їхніми лижами, розцвіла там, де вона споконвічно була багатогранною або ж просто випиналася гранями скель. Снігові гармати випльовують заряди просто перед навіженими туристами з Відня, що приїхали на один день. Кожен із них уважає себе сніговою гарматою, крутим асом. Тут ми, мабуть, затримаємося довше, ми існуємо на білому світі вже кілька еонів, аби змінити світ, а тут він закінчується саме під нами. Лижники тільки заграють із ландшафтом, не бійтеся, вони не занадто боязкі. Вони мандрують землею, гордо несучи свої гігантські причандали, і готові затоптати будь-яке багаття. Пристрасть до швидкості захоплює городян до самих вершин, і та сама швидкість знову шпурляє їх униз. О, якби вони ще раз могли як слід знетямитися! Вони б облетіли навколо сонця, чесні майстри, які демонструють, що вони можуть зробити із себе й з інших. Вони змішалися з іншими людьми й наплодили нових спортсменів. Їхні діти закінчать лижні курси, зберігаючи шви своїх батьків на лиці. Спорт — це хвороблива меншовартість, — чому ж саме вам від нього відмовлятися, якщо вам особливо нема чого втрачати? Дорогі меблі тут не виставлені, однак вартості комбінезонів, оснащення й розкішних аксесуарів разом із надто нездалими й абсурдними головними уборами не покладено жодної межі, а якщо така і є, то через цю гірку всі просто перестрибують! А за цією гіркою виростає інша, і вона прийме на себе все, що в нас міститься. На Альпи давно важать гострі зуби моди, смертей і постійних звичок, а вечорами ми лягаємо зо сміху, слухаючи місцевого блазня з гармошкою, що чмихає між нами. Навколо сплять сільські жителі. Коли ці люди вранці вирушають на роботу, гори перед ними не розступаються. Вони підстрибують на кожній купині, їдучи на велосипедах або пристебнувшись до сидіння малолітражок, поки їм, нарешті, не буде дозволено розгорнути ворота, що ведуть у доглянутий парк службовців. Так, багатьом щастить із кар’єрою, якщо їхні ноги й почуття добре підбиті залізом. Прошу тиші. Зрештою, і тут люди працюють перед своїми тваринами, кожен у власній клітці.

Ніхто не простягне руки й не схопить цих гірськолижних тварин, які вивірчують у землі кратери, не завадить їм у цьому. Ніхто не вільний від земних законів, які говорять, що важкий предмет завжди мусить падати вниз, інакше їм доведеться випробувати це на власній шкурі. Багато хто носить сонячні окуляри. Вони розглядають один одного й думають про їжу. Увечері планується переспати з ким-небудь за правилами французької «нової кухні»: порція маленька, але вишукана. Погода виливає зі своєї тарілки багряну пару, стукають качани, падають золоті голівки, гори застигли в тиші. Тисячі безшабашно-непристойних людей шпурляють себе вниз по крутих схилах. А кількасот зайвих людей виробляють папір — товар, що знецінюється ще швидше, ніж з нас висотує жили спорт. У вас досі не зникло задоволення від читання й пристрасть до життя? Ні? Ну, тоді йдемо далі.

Жінка наважилася поїхати до районного центру, туди, де її чоловік паркував свою машину й вдихав гарячу пару в сауні. Нічого не поробиш. На його калитці й на виступах, косо прибудованих до міжхідневого прогону його геніталій, зависла його власна дружина, поруч із якою директор знаходить сон, коли вирушає на пошуки спокою. Дружина стала його надміром, він виливається в неї, поки вона не хлюпає через край. Чоловік існує для того, щоб дати жінці подбати про одну дрібну штуковину на його тілі, а жінки одягаються настільки ризиковано, щоб оновити чоловічу плоть! Відповідні апартаменти відзначені червоними ліхтарями, що світять із вікон, але відвідувачів тут набагато менше, ніж колись. Аби перевести подих, чоловіки дедалі частіше вміло беруть фігові плоди своїх жінок у долоні й вичавлюють із них сік. Перед цим вони спутують своїх свійських тварин, аби знову застати їх там, де залишили, прикривши їхні тіла черговою обновкою. Нині вони приступають до своїх дружин з короткими гужами й не вважають їх рівнею собі. Сонце освітлює дорогу. Уздовж неї стоять дерева. Тепер і їм каюк.

Новомодна хвороба встеляє вам шлях у звичні статеві дірки, шановні добродії, туди, звідки ви раніше постійно хотіли дати дмухача. Тепер це стало питанням життя — ви маєте довіряти своїй партнерці, інакше вам залишається тільки пряма дорога до лікаря. Але ж колись перед вами, здавалося, були відкриті всі шляхи, на які ви, улюблені мандрівники, звертали, відчуваючи щастя від вашого безсмертя й виконуючи на вашій кишеньковій гармоніці різні номери. Як часто ви засмучувалися через свої глухі інструменти! Нині всі ми, дивлячись один на одного, крутимо ручку й, паруючи від жадібності, подаємо себе під своїм власним соусом. Огидний завсідник природження тепер харчується тільки вдома, адже там найсмачніше. Нарешті чоловік відповідає своїй штуковині, що бовтається на ньому й встає дибки. Раніше за першої-ліпшої нагоди він обрізав дружину як живопліт, а тепер він сам дико розростається перед нею. Така-от дрібниця! Кожен має навчитися обходитися з нею, щоб пополірувати сідниці своїй партнерці й спочити вічним сном, адже колишнього простору у виборі інших партнерів більше нема, а ця жінка досить простора! Нині чоловіки запливли жиром, і тепер їм ближчі й рідніші почуття, по які далеко ходити не випадає. Колись чоловікові будь-яку жінку готували на його бажання. Нині він випорожняється у власну дружину, а вона раз у раз обполоще його столовий прилад. Огидний гість насолоджується її сідницями, зігрітими простирадлом. Він повністю зосереджений на тому, щоб підтримувати ерекцію на зарослій галявині свого таза, у якому все булькає й пузириться. Він живе в постійному страху, що втратить форму й що його замінить який-небудь люб’язний