Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хіть, Ельфріда Елінек 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

630
0
07.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіть" автора Ельфріда Елінек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 60
Перейти на сторінку:
незнайомець. Атож, хіть. Усі хочуть вибудувати себе з неї! Але от використовувати її як підмурівок я б вам, якби опинилася на вашому місці, не радила.

Вічні мандрівці крадуться, немов дикі звірі, квітучими вулицями, скидаючи вниз уламки скель. Для потужних вибухопакетів їм, цим чоловікам, потрібно миле й затишне лоно, у якому вони могли б постійно жити. Поки вони в череді, вони ще боязкі, і м’ясисті жмутки їхні вкриті потом прозорих пластмасових плівок. Але незабаром, коли сонце обпалить їх своїм промінням, вони постануть, сік потече з вузенького канальця, що дедалі ширшатиме й ширшатиме, а потім сонце засмалить щосили, вологий смітник вибухне, і різкий запах їхньої статі розійдеться над автомобільними стоянками. Зіниці звужуються в напрузі, коли вони намагаються зрівняти двічі по два, доти, доки їхній возик не приземлиться де-небудь у канаві і їхні бажання, звільнившись від збруї, не вирушать побродити у пошуках нової тварини, що могла б їх звідти витягнути. Чоловіки недаремно пожили на цьому світі. Їм дзюрять просто в обличчя, коли вони того захочуть, і вони тихо лежать під статевим кущиком, рослинність якого оберігали. Тепер кущик поливає їх сам. За яку-небудь нову брошку на таке здатна вдома навіть безпристрасна Ґерті, якщо, міцно стиснувши кулака, як слід затопити його в її вгноєну грядку, щоб земля розкрилась, а вона сама розмерзлася й розслабила свій сфінктер. Таке задоволення може дозволити собі кожен із нас, не ховаючись у нашій зневірі, у нашій криївці, де нас оточують самі лише меблі. Ми-бо люди, що постійно стежать за собою, щоб не знизилися наші життєві стандарти.

Час з’їдає хіть, з якої ми простромлюємо один одного й пронизливо кричимо, оскільки вранці заведено укладати ще більше тіло поруч із нашим сміттєвим відвалом. А от ті, хто утомився від життя, ті жеруть один одного живцем разом зі шкірою й волоссям. Їм легше, їм не потрібно стежити за фігурою або знебарвлювати волосся, вони самі безбарвні. Вони тупцюють перед фабричною машиною, стоптуючи підметки, і постійно підмітають навколо себе. І коли вони оглядаються навколо, то бачать, що стоки із каналізації забруднюють струмок, І вся їхня праця, вся праця, що її вони проробили, тисне сухими брикетами їм на груди. А директор фабрики, підтримуваної державою й перекачуваної за кордон, хоче тільки одного — пирскати в цю почвару, у свою дружину. Вона випускає небезпеку з вечора до ранку. Як він наважується залізати до неї в сідницю, туди, де тесля не поставив затичку? Коли ж святому Губерту, заступникові мисливців і його єгереві, буде дозволено заснути прямо в запашистій лисячій норі, в якій його піймали? Хто, якщо не він, опуститься перед дружиною на коліна, дістане удар по нервах і відповість на нього ударом прямо в її зморшки, в одну за іншою? Вона являє свій лик згори, а його обіцянки несуться знизу, з торговельного намету, злітаючи з двійчастого язика його плоті. Вітер овіває поля, і жінки постійно кружляють навколо нас. Ми живимося ними, живимося разом з ними. І наш жвавий рух не заважає жителям найближчих будинків, він спрямований туди, де вони можуть регулювати свій власний рух.

Директор стоїть, прилаштувавшись біля своєї машини, і бурить. Дорогі фари освітлюють його фігуру. Йому дозволено накачувати в дружину м’ясний екстракт стільки разів, скільки вона схилиться до нього зі своєї гори. У своєму великому будинку парочка паркується всюди, щоб учиняти одне з одним, як наказує закон. Дружина тупає до перукаря. За горами встає сонце, луки оточують себе світлом дня, що все виставляє у найкращому світлі. Одна ця жінка затирає неправдою тріщини, які залишив у її облицюванні час. Усі ми марнолюбні, милі дами. Нехай ваші зуби сліпуче сяють у роті, а ваші сукні майорять на вітрі! Кидайтеся ж на свого партнера, наче він уже багато годин нічим вас не скривдив! Припніть свого язика!

Чарівний сон для закоханих парочок ніколи не кінчається. Вони йдуть на роботу й відвертають обличчя від дороги, що її вони добре знають, аби глянути на іншу людину, теж їм добре знайому. І ось усі вони стоять тут, один попри іншого, й один з них купує знижені в ціні спортивні костюми, щоб остаточно позбавити їх будь-якої ціни. Дорога відцвітає під їхніми ногами. Їхні дружини зяють ранами там, де до них доторкнулися, однак сьогодні ніхто з них необачно не бере бюлетень. У противному разі фірма, у якій ми знайшли для себе місце під сонцем і партнерку по коханню, відразу насупить брови. Як виникає зображення, коли ми натискаємо на кнопку? Без поняття. Але під час грози варто відключати телевізор і діставати ваше власне зображення з моторошної щілини, у яку ніхто не кине бодай дрібняка, щоб туди подивитися. А проте, ви живі й живете частіше, ніж ви того заслужили, живете за рахунок приязні тої жінки, що збирає й склеює вас із черепків.

Зібравшись під хмарами, вони входять у ворота й зникають. Їхніх сил дістає лише на це, на фабриці з них усю кров висмоктують. Ходіть негайно додому, до своєї дружини, і відпочиньте як слід, поки на автомобільних цвинтарях горить ґума й автогенне зварювання виділяє своє блискаюче вариво. Залізо стогне, з ран куплених на понаднормові автомобілів, які їхні власники колись любили більше, ніж люблять жінок, вивалюються назовні сталеві нутрощі. Насамкінець ось ще що: не приставайте на власний смак, адже перш ніж ви собі щось придбаєте, на ринок буде викинуто нову модель, яка чекає тільки вас, тільки вас і нікого іншого! Але ж у вас уже є модель, яку ви багато років тому вмовили словами й банківським рахунком. А ну ж бо по домівках, гаразд?!

12

Жінка, повністю перетворена новою зачіскою, зробленою заради свого залицяльника, висаджується на берег маленького містечка. До себе вона притискає тільки свою сумочку. Сина, даного їй долею, вона залишила в школі. Поліцейські мало не переводять її через вулицю і миттєво червоніють, тільки-но глянувши на неї. Її хитає. Однак вона не йде на дно, легка плавчиха, під якою шумить джерело всіх нещасть. Жінка в норковому пальті сковзає по паперовому потоці, виробленому іншими паперовими тиграми, над якими загрозливо здіймаються гірські шпилі-двотисячники. Ці люди вирвали целюлозу й папір з обіймів безмовної, беззубої природи. Одяг цієї жінки в простішому варіанті повинна б уміти скопіювати будь-яка кравчиня. О Боже, чого тільки на ній не знайдеш! Деревина, нарізана невеликими порціями, покладена у високі штабелі навколо фабрик і тартаків. Чому дружина директора

1 ... 39 40 41 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіть, Ельфріда Елінек», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіть, Ельфріда Елінек"