Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

2 839
0
22.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Варта у Грі" автора Наталія Ярославівна Матолінець. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 60
Перейти на сторінку:
поговорити з тобою. Бачиш крізь завісу ілюзій? Рідкісний дар! Утім, у тебе їх багато, рідкісних дарів.

— Ну, вибачай, але я не дурна, — відказала дівчина, — а ти продовжуй. Про прокляття. Тобі справді загрожує щось? Хіба судді не недоторканні?

— Прокляття реальне, — відповів він твердо. — Я уникнув його тільки завдяки захисту від різного роду магії, який отримує суддя. Але й пожертвував через це багатьма речами. Утім, з віком, знаєш, відкриваються нові перспективи та можливості. Тож шукаючи спосіб врятуватися, я зумів отримати непогану владу. Суддівські контакти, панно, й авторитет не один десяток років треба здобувати. Тепер же мені довіряє сам голова Конгломерату, і з фінансами проблем нема — ти вже помітила, мабуть. Життя моє довше, ніж у звичайних магів. Я — найстарший із суддівського апарату нині. Так те прокляття стало даром, який дав багато більше, ніж забрав.

— Я думала, ти хочеш зруйнувати його і для цього вліз у Гру...

— Перепрошую, юна панно? Це Златан вліз, а не я.

— Ви — Златан, — Варта мимоволі перейшла на «ви», коли підтвердила свій здогад про те, хто такий цей нестерпний чех.

— Ох, бісова проява! — маг раптом ляснув себе долонею по чолу. — Зрозумів-зрозумів. Гаразд, із цим розберемося згодом... Поки що, Аґатко, золота моя, запам’ятай найважливіше: твоє життя хочуть принести на вівтар прокляття. Твоїм життям хочуть викупити помилки минулого. Але я не дозволю цього. Не за крок од сили, за яку надто довго боровся. Та й сама ти не завинила нічим. Тому наразі тобі треба вийти з Гри. А потім просто робити, що сказано. Якщо не хочеш померти ні за що. Не турбуйся, все вирішено, все прораховано, і усе йде так, як треба. Я скерую тебе.

— Мені вже поперек горла твої «скеровування», — огризнулася Варта. — Як і твої таємниці. Нічого я не робитиму.

— Ану, заткни пельку, коли звертаєшся до судді! — Златанів голос спалахнув. Він не наближався до неї. Але зненацька чаклунка відчула на собі тиск, який сковував кожен м’яз. Холодний, аж крижаний, пронизливий струмінь енергії з полегкістю захопив її ослаблене тіло. І хоча всюди було золото, не скидалося на те, що падлючому чехові від нього особливо зле. Або ж його справжня сила така велика, що й приглушена, вона все ще горіла яскраво.

— Ти ж казав, що я потрібна. Тобі. Як жертва, — Варта силкувалась чинити спротив, але було боляче навіть говорити. Вона подумала, а чи не хоче славнозвісний суддя її закатрупити. — Що ти допоможеш темним перемогти. В обмін на мою допомогу. Заради бажання. Ти...

— От кодло прокляте! — виплюнув маг. — Що ще я казав? Що ти дуже сильна чаклунка? Виняткова? Єдина жертва, про яку мені відомо? Чи, може, що ти така красива, що я люблю тебе до гробової дошки?..

— Заткнися, stary dabel! — закричав знайомий голос позаду.

Варта різко озирнулась, хоча всі м’язи горіли, ніби у вогні.

На порозі зали, зиркаючи на неї поглядом, сповненим лихоманки й злості, стояв... Златан.

Ще один.

***

Кілька секунд дзвінкої тиші. Болю, який вивертає все всередині. Сум’яття.

Спалах маятника десь у підсвідомості. Промінь на вітрині. Золочені зблиски.

Біль зник зненацька.

Златанова спина закрила Варту. Чаклунка помітила, як тремтять його руки, розкинуті в сторони. Мовби він готувався прийняти удар, від якого не захистять щити.

— Ти заважаєш, кодло мале, — відказав перший Златан зверхньо.

— Заткнися, — видушив другий.

— Я рятую її.

— Заткнися.

— І тебе рятую, невдячний ти виродку.

— Сраку свою ти рятуєш. Статутом усіх конгломератів, — видихнув другий Златан важко, ніби його душили, — встановлено, що взаємодія суддів і гравців... за межами точок Гри... заборонена. Я маю прямі докази свідка й цілковите право доповісти про порушення!

— Пельку закрий, сину ідіота. Про правила ти не маєш права навіть заїкатися. Геть звідси негайно. Загрався вже. І не наближайся до Тарновецької, — відрізав перший Златан, і його обличчя почало змінюватися, ніби плавилося на сонці. — Я пообіцяв твоєму батькові, що ти житимеш, якщо знатимеш своє місце. Дав тобі в руки силу і вплив, яких інші роками намагаються досягнути. І отака віддяка? Отак-от ти утримуєшся від втручання в мої плани?

Мідно-каштанові кучері мага посіріли, тоді побіліли, мовби їх припорошило снігом, обличчя зблідло теж, рясно вкрилося зморшками, зате набуло ще більшої гордості й зверхності. Темні очі зовсім почорніли й зиркали злісно з-під важких надбрівних дуг. У його правій руці виросла палиця зі срібним набалдашником. Чоловік грюкнув нею об паркет.

— Я — Златан Богумін, суддя чеський, — прогримів він. — І якщо в тебе є в голові хоч трохи клепки, на відміну від твоїх батьків, Аґато Тарновецька, то ти будеш триматися якомога далі від мого онука. Бо він уб’є тебе й не засумнівається ні на мить.

— Щоб прояснити все, я теж Златан Богумін, — кисло кинув через плече кучерявий нахаба. — Двоюрідний онук чеського судді. А тепер справді йди звідси, Вартова.

***

Варта звикла швидко приймати рішення. Вона сумнівалася лише дві секунди.

Вдала, що справді йде до виходу. Тоді різко кинулась вправо, схопила пальцями павутину і навмання розчеркнула нею по стіні. Енергія бухнула. Тріснуло скло. На паркет посипалися прикраси, старовинні регалії, посуд упереміш зі скалками.

Мерехтіло золото. Мерехтіли маятники. Мерехтіло сонце у вікні.

Чаклунка не чекала, поки шарварок припиниться.

Вона кинула собі за спину вогняну лінію, котра виросла стіною аж до стелі. Схопила Златана за руку. Струсонула з нього шок. Поволокла до виходу. І лише тоді звернула увагу на завмерлу охорону зі скляними очима — мабуть, теж робота судді. Інакше, хтось би вже давно прибіг на шум у залі...

— Швидше! — смикнула вона чеха за собою. — Чи ти не снідав, що ледь ноги волочиш.

— Золото...

— Поглинає силу Богумінів, знаю.

— От дідько, старий усе розповів?

— Потім, — Варта відчувала дивний запал і водночас вину, оскільки тікала від самого великого й уповноваженого судді з Конгломерату. І хтозна, наскільки його стримає її благенький вогонь і завали золотих прикрас. На десять секунд? На двадцять? Чи стане їм часу бодай вибігти на людну площу — там же чеському правлінцеві не вийде напасти! Мабуть...

Але — він не мав права з нею говорити.

Але — він погрожував їй.

Але — він

1 ... 38 39 40 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"