Читати книгу - "Меллорі"

Енн стояла коло Коррідона й також дивилась у вікно.

Так само повільно та обережно рухаючись, двійко поліціянтів просувалося до правого ряду бунгало. Коррідон їм співчував. Вони були озброєні геть безнадійно та недостатньо для того, щоби впоратися з тим, кого вони вважали озброєним убивцею; та, незважаючи на всю обережність, у їхньому повільному поступі не було вагання.

— Вони бачили, як ви сюди увійшли? — запитав він Ренлі, не відводячи погляду від вікна.

Ренлі помалу відновлював дихання. Він кволо сів у фотель, і, коли заговорив, його голос був більш певний, а дихання — менш напружене.

— Не думаю. Я обігнав переслідувачів на добрих п'ятдесят ярдів, завернув за ріг і мерщій помчав сюди, дорогою нікого не зустрівши. Тож я не думаю, що мене хтось бачив. Вони вже тут?

— Зараз вони оглядають двір.

Ренлі насилу підвівся на ноги.

— Якщо вони мене спіймають, я вже не матиму жодного шансу. Вони не повірять у те, що я не знав, що він стрілятиме. Це було холоднокровне вбивство, скоєне просто перед очима свідків.

— Сядьте та замовкніть, — відказав на це Коррідон, застережливо повівши насупленою бровою у бік Енн. — Якщо вони не знають, що ви тут, то наразі ви у відносній безпеці.

І, поки Ренлі знову важко опускався у фотель, Коррідон підійшов до Енн.

— Перепрошую за це. Зараз нема часу пояснювати, але знайте, що пояснення цьому є. Хай би що трапилося далі, я не маю наміру вплутувати вас у це. Хоча, гадаю, ви схильні до того, щоби ставати на той чи інший бік, чи не так?

Вона поглянула на нього, стривожена, проте не налякана.

— Жодного з вас двох я ніколи дотепер не бачила, — спокійно сказала вона. — Якщо поліціянти ставитимуть запитання, я розповім їм те, що мені відомо, а відомо мені небагато.

Коррідон усміхнувся.

— Це було би найбільш розважливо, проте ми не можемо дозволити вам зустрітися з тими двома добродіями. — Він кинув швидкий погляд на Ренлі. — Ми маємо її зв'язати. Пошукайте-но якоїсь мотузки абощо, та покваптеся.

Вона швидко відступила на крок назад, але Коррідон ухопив її за зап'ясток.

— Будь ласка, будьте розважливі, — сказав він.— Я вас не скривджу. Лише не кричіть і не пручайтеся. І Ренлі, і мене розшукує поліція. Ми не хочемо бути грубими, хіба що нам доведеться. То чи робитимете ви те, що я вам скажу? Щойно ті двоє звідси підуть, ми вас відпустимо. Обіцяю, ми не заподіємо вам жодної шкоди.

— Я знала, що ви — нещирий, — відказала вона. — Ні, я не пручатимусь. Я чула, що сказав ваш супутник. Він — убивця, чи не так?

— Боже праведний, ні. Ренлі й мухи не скривдить. Та дехто з колишніх побратимів вашого брата нині перебуває у цій країні. Стрілянину зчинив Ян. Пригадуєте Яна — того поляка?

Енн була надто спантеличена, аби відчути переляк.

— Що усе це значить? Чому ви двоє прийшли сюди?

— Вибачте, та з відповідями на ці питання доведеться почекати, — і Коррідон обернувся до Ренлі, який саме увійшов до кімнати, несучи паски і шалики, знайдені у спальні Енн. — Наглядай за ними, — сказав він Ренлі, беручи у нього два паски. Коли Ренлі пішов до вікна, Коррідон продовжив: — Ви ж не пручатиметеся, правда? — Він відпустив її руку, проте пильно за нею спостерігав, підозрюючи, що вона збирається закричати. Одначе натомість вона сказала:

— Ні, не пручатимусь. Що я маю робити?

— Розверніться й закладіть руки за спину.

Вона підкорилась, і він швидко зв'язав її зап'ястки разом.

— Не надто туго? — запитав Коррідон і з подивом усвідомив, як сильно йому не подобається робити це з нею.

— Ні, усе гаразд.

Він скрутив у клубок одну з шовкових хустинок, які дав йому Ренлі.

— А зараз відкрийте рота.

Коррідон бачив, що зараз вона вже почала боятися.

— Я не зчинятиму ґвалту, — сказала вона й позадкувала від нього.

— Послухайте, якщо ми припустимось якоїсь помилки й ті поліціянти вас знайдуть, вони захочуть знати, чому ви не зчинили ґвалту, — терпляче пояснив він. — Я мушу закрити вам рота кляпом. Це для вашої власної безпеки.

Енн трохи зблідла, проте дозволила Коррідону покласти їй до рота кляпа та прилагодити його, як слід.

— Ось так буде добре, — підбадьорливо сказав він. — А зараз ходімо до вашої спальні. Ви можете полежати на ліжку, допоки все скінчиться. Щойно вони підуть, я вас звільню.

Коррідон пройшов невеличким коридором до спальні Енн. Вона сіла на край ліжка та підвела на нього погляд. Він бачив, що зараз дівчина дуже схвильована та налякана.

— Хотів би я, щоби ви мені довіряли, — сказав Коррідон, опускаючись на коліна коло її ніг. Він обгорнув шалик навколо її щиколоток і зв'язав їх разом. — З вами нічого не станеться. Даю вам своє слово. Щойно вони підуть — я вас звільню. Лягайте на ліжко. Сподіваюся, вам не надто незручно.

Вона горілиць упала на подушку.

— Можу лише здогадуватись, як ви зараз почуваєтеся, — провадив він далі, прагнучи якось заспокоїти Енн. — Ви ж не боїтеся, правда?

Вона повагалася, а тоді похитала головою. Він поплескав Енн по плечі, усміхнувся до неї, а тоді поквапився назад до студії та приєднався до Ренлі коло вікна.

— Їх і досі не видно? — запитав він, визираючи з-понад плеча Ренлі.

— Ні. Думаю, вони обходять будинки один по одному, — відказав Ренлі. Стоячи поруч, Коррідон відчував, як той тремтить.

— Мушу сказати, ви безсумнівно вскочили у халепу, та ще й по самі вуха, — мовив Коррідон. — До того ж ви, певно, вже геть з'їхали з глузду, якщо розпатякуєте такі речі просто перед цією дівчиною. То що сталося?

Ренлі глибоко вдихнув.

— Він застрелив двох поліціянтів! Той безумний, безвідповідальний дурень! Він запідозрив, що я щось замислив, і навпрямки звинуватив мене у тому, що я зрадив їх і пристав на