Читати книгу - "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"

— Що це? — запитала вона Джо, коли той знову вийшов із ванної.

Він забрав у неї ручку і поклав у валізу.

«Як обережно він її тримає»,— помітила вона і стурбовано почала розмірковувати про це.

— Додаткова гризота? — запитав Джо.

Він видавався безтурботним, навіть безтурботнішим, аніж був упродовж усього часу, відколи вони зустрілись. Із радісним криком він обхопив її за талію, відірвав від землі і закружляв, розгойдуючи вперед і назад, вдивляючись у її обличчя, зігріваючи своїм теплим подихом, стискаючи її, аж поки вона не запищала.

— Ні,— сказала вона,— просто я... повільно змінююся.

«Досі трохи боюся тебе,— подумала вона.— Так боюся, що навіть не можу сказати, розповісти тобі про це».

— У вікно! — закричав Джо, стрибаючи по кімнаті і тримаючи Джуліану в обіймах.— Ми вийдемо у вікно!

— Будь ласка, не треба.

— Жартую. Слухай, ми вирушаємо у похід. Як похід на Рим[69]. Ти ж пам'ятаєш. Їх вів Дуче, мого дядька Карло, наприклад. А тепер і у нас буде маленький похід, не такий масштабний, про нього не згадають у підручниках історії. Гаразд?

Нахиливши голову, він поцілував її в губи з такою силою, що аж стукнулися їхні зуби.

— Які ми обоє будемо гарні в нашому новому одязі!

І ти ж зможеш пояснити мені, як треба говорити, як поводитися? Навчиш мене манер, гаразд?

— Ти й так нормально говориш, навіть краще, ніж я.

— Ні,— він раптом спохмурнів.— Я говорю дуже кепсько. З жахливим акцентом макаронника. Ти хіба не помітила, коли ми вперше зустрілися у кафе?

— Здається, так.

Їй це не здавалося чимось важливим.

— Лише жінки знаються на світських тонкощах,— промовив Джо.

Він відніс її назад і кинув, налякану, на ліжко.

— Без жінок ми б теревенили про коней та спортивні машини і розповідали б одне одному брудні жарти. Не було б цивілізації.

«Дивний у тебе настрій,— подумала Джуліана,— ти не знаходив собі місця і ходив похмурий, поки не вирішив рухатися далі, а тепер тебе опосіла нестримна гарячковість. Чи ти й справді хочеш бути зі мною? Ти можеш кинути мене, лишити мене тут. Таке вже траплялося. Я б кинула тебе, якби мала куди рухатися далі».

— Ти заробив це все? — запитала вона, тоді як він одягався.— Заощаджував?

Грошей було так багато. Звичайно, на Сході багато грошей.

— Ніхто з далекобійників, яких я зустрічала, ніколи не...

— Кажеш, я далекобійник? — перервав її Джо.— Слухай, я їхав у тій вантажівці не як водій, а як охоронець. Прикидався водієм, який сопе в кабіні.

Заскочивши у крісло в кутку кімнати, він відкинувся назад, удаючи, що спить, відкривши рот і розслабивши все тіло.

— Бачиш?

Спочатку вона не бачила. Аж раптом усвідомила, що в руці у нього лезо, тоненьке, мов кухонний ніж для чищення картоплі.

«Господи,— подумала вона,— звідки він узяв цей ніж? Витягнув його з рукава, просто з повітря».

— Ось чому мене найняв «Фольксваґен». Я маю неабиякий досвід. Ми захищалися від Гейзельдена[70] і диверсантів, якими він командував.

Чорні очі Джо блиснули, він криво усміхнувся Джуліані.

— Вгадай, хто врешті-решт взяв полковника. Коли ми захопили їх на Нілі — його та чотирьох інших з групи далекої розвідки в пустелі, за кілька місяців після Каїрської кампанії. Однієї ночі вони налетіли на нас, щоб захопити пальне. Я саме стояв на чатах. Гейзельден прокрався до нас, увесь вимащений у чорне, обличчя й тіло, ба навіть руки. Того разу у них не було дроту, лише гранати й пістолети-кулемети. Забагато шуму. Він намагався задушити мене. І я піймав його.

Джо підскочив з крісла і засміявся.

— Давай збиратися. Скажеш у спортзалі, що береш відпустку на кілька днів. Зателефонуй їм.

Його розповіді вона не повірила. Можливо, він узагалі не був у Північній Африці, взагалі не воював на боці Осі або й зовсім не воював. «Яка ще охорона?» — подумала вона. На її пам'яті ще жодну з вантажівок зі Східного Узбережжя, які проїжджали через Каньйон-Сіті, не охороняв озброєний професіонал, колишній військовий. Може, він навіть не зі Сполучених Штатів, може, він із самого початку все це вигадав, щоб заманити її, зацікавити, здатися романтичним.

«Може, він божевільний,— подумала вона.— Яка іронія... Може, мені врешті доведеться по-справжньому зробити те, що я не раз уявляла собі: використати мої навички дзюдо для самооборони. Щоб врятувати — що? Мою цноту? Ні, життя. Однак імовірніше, що він просто злиденний макаронник із робочого класу, невдаха з манією величі. Він хоче розгулятися на повну, витратити всі свої гроші, пожити яскраво, а потім повернутися до свого монотонного існування. І для цього йому потрібна дівчина».

— Гаразд,— мовила вона,— я зателефоную у спортзал.

Ідучи до передпокою, вона подумала: «Він купить мені дорогий одяг і винайме для нас якийсь розкішний готель. Кожен чоловік прагне хоча б раз у житті мати поруч по-справжньому добре вдягнену жінку, навіть якщо йому доведеться купити цей одяг самому. Можливо, Джо Чіннаделла все життя чекав на таку можливість. І він тямовитий. Готова посперечатися, що він дійшов правильних висновків щодо мене — у мене невротичний страх перед чоловічим началом. Френк також про це знав. Саме тому ми з ним розійшлися, саме тому я й зараз відчуваю цю тривогу, цю недовіру».

Повернувшись від телефону-автомата, вона виявила, що Джо знову поринув у читання «Сарани», нахмуривши чоло і нічого навколо не помічаючи.

— Хіба ти не збирався дати мені почитати цю книжку? — запитала вона.

— Можливо, поки я буду за кермом,— сказав Джо, не відриваючи погляду.

— Ти хочеш бути за кермом? Але ж це моя машина!

Він не відповів, просто читав далі.

Роберт Чілден стояв за касою, коли побачив, що в магазин входить сухорлявий чоловік, високий і темноволосий. Костюм трохи старомодний, великий кошик із вербової лози. Торговий представник. Однак без життєрадісної усмішки. Натомість його суворе обличчя мало похмурий непривітний вигляд. «Він радше схожий на слюсаря чи електрика».

— Ви від кого? — гукнув Чілден чоловікові, коли впорався із клієнтом.

— Ювелірна фірма «Едфренк»,— пробурмотів той.

Він поставив кошик на один із прилавків.

— Ніколи про таку не чув.

Чілден неквапливо підійшов до чоловіка, поки той доволі незграбно відкривав кошик.

— Ручна робота. Кожна річ унікальна. Неповторна. Мідь,