Читати книгу - "Її ім’я було Татьяна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вибух «Татьяни» на Тоцькому полігоні
Перший вражаючий фактор ядерного вибуху — світлове випромінювання. Назва ця — не зовсім точна. Ядерний вибух — це температура в мільйони градусів. Це не тільки світловий, а й тепловий імпульс, від якого загорілися вмить висушені дерева та кущі, фарба на танковій броні й солом’яні дахи в сусідніх селах, від якого почорніло, зморщилося і посипалося листя в далеких гаях.
Услід за світловим імпульсом, обганяючи власний звук, дроблячи й ламаючи все на своєму шляху, зриваючи вежі та кидаючи вгору гусеницями п’ятдесятитонні танки, ніби пушинки, здуваючи бронетранспортери й артилерійські тягачі, пішла ударна хвиля.
Швидкість ударної хвилі на початковому етапі — надзвукова. Тому гуркіт, що рве вушні перетинки, дещо відстає, запізнюється.
Страшна температура вибуху миттєво випаровує вологу на десятках квадратних кілометрів, ґрунт перетворюється на радіоактивний пил. Тому за ударною хвилею йде пружний, січний пиловий вал висотою в 200 метрів.
Вибух спалив мільйони й розігнав увсібіч мільярди кубометрів повітря, тому в епіцентрі — вакуум. І ця порожнеча, як пилосос, потягнула на себе всі ті мільйони кубів пилу, які щойно розносилися і розліталися на всі боки.
Вогненна куля пульсувала, кипіла і здригалася, ніби знехотя перетворюючись на величезну, у півнеба, яскраву хмару, вивергаючи сліпучі червоно-чорні вихори. Гудливе червоне полум’я знизу підпирало і штовхало вгору сатанинське місиво диму й вогню. Хмара змінювала форму і колір. Малинові тони переливалися в темно-бордові, далі — у попелясто-сірі й синяво-чорні. Клубочучись, хмара стрімко набирала висоту, захоплюючи за собою, засмоктуючи із землі стовпи ґрунту й пилу.
Отут і вдарила артилерія!
Отут своєю міццю блиснула авіація! Удар завдається не ланками, не ескадрильями, а полками! Одночасно — три полкові удари бомбардувальниками: лівіше від вибуху, правіше й позаду нього! О 9 годині 55 хвилин, на 21-й хвилині після вибуху, 39 бомбардувальників Іл-28 і 6 винищувачів МІГ-17 на висоті 7 кілометрів проскочили через стовбур радіоактивної хмари, через пиловий стовп атомного гриба!
Бомбардувальники стелили бомби килимами. Це були не окремі вибухи, а одночасний підйом сотень тонн ґрунту, зірваних із поверхні землі. Потім — три полки реактивних штурмовиків і ще три полки винищувачів. Вони йшли хвилями над самою землею з оглушливим свистом і ревом. Вони били, не шкодуючи дул, із сотень автоматичних гармат по тих, хто ще міг би вижити у цьому рукотворному пеклі.
Розриви снарядів артилерії та бомб авіації злилися в приголомшливу симфонію війни, в гімн нестримної потужності нашої звитяжної армії!
І тільки-но трохи стишилася артилерія, до епіцентру, пробиваючись крізь буреломи та вогнища пожеж, на танках рвонули дозори радіаційної розвідки. О 10 годині 13 хвилин, за 40 хвилин після вибуху, вони були в епіцентрі.
І дали добро!
І тоді в бій пішли дві гвардійські дивізії 128-го стрілецького корпусу. О 12 годині передові загони «східних» досягли епіцентру.
5
А попереду все зовсім не так, як було нещодавно. Жодних орієнтирів. Місцевість не впізнати. Пустельне похмуре поле.
«Від лісового дубового масиву залишилося лише чорне згарище — обгорілі кілочки. Бойова техніка — наша і наших імовірних супротивників — оплавлена, пошматована. Траншей і укриттів не стало — верхній шар землі немов перемістився. Усе зрівнялося. Видовище було моторошним.»
(Червона зірка. — 1992. — 9 липня)
Земля стала пухкою. Немов її орали трактористи-цілинники. І просівали.
Земля диміла. Ближче до епіцентру земля оплавлена. Землю вкривала склоподібна кірка розплавленого піску. Земля хрумтіла й ламалася, як лід.
На оплавленому ґрунті — зірвані танкові башти, зім’яті, як грубий обгортковий папір, корпуси бронетранспортерів, зав’язані хитромудрими вузлами гарматні дула.
Хіросіма після вибуху ядерної бомби. Майже так виглядав і Тоцький полігон
Пролом в обороні «західних» видався на диво чистим. Зупиняти наступ нікому. На тих, хто намагається чинити опір, — ураганний вогонь артилерії та повторний удар авіації.
О 13.00 «східні» завдали другого, цього разу умовного, ядерного удару по резервах «західних».
О 13.40, використовуючи коридор, прокладений другим вибухом, «східні» з новою силою рушають уперед.
О 14.40 «східні» завдали третього, теж умовного, ядерного удару.
«Західні», прикриваючись димами, почали відступ.
Розділ 16
1
Військові навчання на Тоцькому полігоні у вересні 1954 року мали зворотний бік.
Ключовим моментом було скидання бомби. З характером «Татьяни» ми загалом ознайомилися, але не можемо оминути носія.
Ту-16 або „Туша”, реактивний бомбардувальник, взятий на озброєння 1954 року
1954 року на озброєння радянських ВПС надійшли реактивні бомбардувальники Ту-16, в армійському побуті — туша. Ці бомбардувальники цілком придатні для руйнування міст, великих промислових і транспортних об’єктів у глибокому тилу противника. Однак усі спроби використовувати Ту-16 для завдавання удару по опорних пунктах умовного противника на передньому краї оборони, коли поруч знаходяться власні війська, завершилися повним провалом.
У березні 1954 року на Тоцькому полігоні було проведено серію випробувань. Болванки (офіційна назва — «габаритно-ваговий еквівалент»), що їх скидали з Ту-16, ніяк не хотіли лягати поруч із ціллю. Відхилення бували різними. Іноді — до двох кілометрів.
І тоді Жуков наказав використовувати тихохідний, морально застарілий, не придатний для справжньої війни Ту-4.
2
Під час Другої світової війни у США було створено Б-29 — тоді найпотужніший стратегічний бомбардувальник. Спроектували його під керівництвом видатного авіаційного конструктора Ассена Джорданова. (Брати слов’яни, ми такі талановиті!)
Під час війни американці бомбили Японію, зазнаючи втрат. У різний час п’ять Б-29 з різних причин здійснили вимушені посадки на території Радянського Союзу. Дядькові Сему, своєму союзникові, товариш Сталін ці машини не повернув. Літаки було інтерновано: у нас мирний договір з Японією, нейтралітет зберігаємо, порушити договір не можемо, тому літаки до кінця війни Америці не віддамо.
Якби мати бажання, можна було б віддати хоч би на знак подяки за чотириста тисяч найкращих у світі військових автомобілів, без яких перемоги Червоної Армії були б неможливими. Звідки японцям знати, що сталося з літаками, які відбомбилися над Японією і пішли за обрій? Але товариш Сталін був принциповим.
Літаки тим часом розібрали. За наказом товариша Сталіна Туполєв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її ім’я було Татьяна», після закриття браузера.