Читати книгу - "Омріяний Рим"

Так Август започаткував нову еру в римській емісії. Вартість монети стала визначатися не собівартістю металу, з якого її вилито, а силою влади й харизми людини, зображеної на ній. Економічну цінність грошам надавав лик Цезаря, тож відтоді зображення на монетах почали використовувати з метою пропаганди.

Монети Августа підкреслюють його перемогу при Акції, а також те, що це він приніс мир у суспільство. А ще чи не на кожній римській імперській монеті красуються написи на кшталт Roma Aeterna — «Вічний Рим».

То хто ж відмовиться від монети, випущеної такою видатною людиною? Чи то пак, хто наважиться відмовитися? Не прийняти монету із зображенням Цезаря, напівбожественного правителя божественної імперії, вважалося lèse-majesté. Є навіть історії про те, що за Тіберія монети з портретом Августа заборонялося брати із собою в бордель чи вбиральню. Звісно, усе це скидається на романтичне перебільшення, але воднораз є гарним прикладом ставлення до національної валюти.

Валюта мала цінність, яку їй гарантував лик імператора. Імператор уособлював Рим, його портрети лежали в гаманцях легіонерів усього світу. У Німі карбували монети на честь Августа, з одного боку зображаючи його портрет, а з другого — долоню та крокодила, на пам’ять про його перемогу над Єгиптом.

А зараз погляньмо на монети сучасної єврозони. Наразі маємо двадцять різних типів євромонет, якісь із портретами, якісь без. На австрійських зображений Моцарт, на люксембурзьких — великий герцог Анрі, на ірландських — арфа, на фінських — лебеді, на французьких — дерево як символ життя, а німці й досі карбують свого бідолашного орла-мутанта.

Щодо купюр, то вони геть позбавлені будь-яких національних рис. Європейські лідери не змогли домовитися про те, кого зображати на грошах (і чому це мене не дивує?), тому й вирішили обмежитися нудними архітектурними схемами мостів, ровів, кульвертів[92] і всілякого мотлоху такого штибу.

Я веду не до того, що ця нудьга знижує цінність валюти, бо ж навіть у занудства є свої переваги.

Просто в цьому й полягає найбільша відмінність сучасних грошей від римських: римські монети мають ясне й чітке політичне послання, а європейські — казна-що.

Біда єдиної європейської валюти в тому, що невідомо, хто за нею стоїть, а отже, невідомо, у чиїх інтересах її використовують. Це може вилитись у масштабні проблеми, якщо між різними країнами (наприклад, Німеччиною та Італією) надалі триватимуть суперечки щодо оптимальної території єврозони.

А передусім зображення на монетах означають, що євро не має жодної політичної чи пропагандистської цінності. «Чий це портрет та ім’я?» — питає Ісус, дивлячись на римську монету. І хоча існували монети й без зображення імператора, щоразу, коли хтось простягав руку в очікуванні платні, то отримував саме портретик Цезаря. Таким був римський світ.

Монета відігравала поважну роль у вашому житті, і це лише підкреслювало важливість особи Цезаря. Цезарева необмежена влада надавала цінності монеті з його ликом.

А що, коли Цезар не всемогутній? Що, коли Цезаря скинути? Що, коли Цезар є цілковитим йолопом?

Природним плодом роботи римської системи було те, що, коли особа імператора втрачала свою цінність, монета також знецінювалася. Траплялося й навпаки: коли валюта проявляла ознаки інфляції, вважалося, що винен у цьому не хто інший, як імператор.

Як писав Епіктет: «Чий лик зображено на тому сестерції? Траянів? Бери. Неронів? Викинь».

Досі ми з вами розглядали систему, створену Августом, і аналізували той неймовірний спосіб, у який він здобув та узурпував владу, проголосивши себе імператором. Ми побачили, як його влада поширилася по всій імперії. Сподіваюся, мені вдалося переконливо показати вам, як колись ставали римлянами, а також як саме й чому виникало це бажання, на противагу тому, як сьогодні люди не бажають бути європейцями. Ми побачили, як запаморочливий успіх римської системи управління послугував натхненням для багатьох амбітних правителів у подальші віки. Не слід, одначе, забувати про нищівну поразку, якої Вар зазнав від Армінія, до того ж — що варвари нікуди не поділися. Ми захоплюємось Августом за моторошну логічність його системи, у якій він посідає чільне місце, проте не забуваймо, що обмаль його наступників дотягнулися до рівня його генія. В останній частині книжки навздогін за великим Едвардом Ґіббоном саме час простежити найважливіші передумови занепаду й остаточного краху Римської імперії — революційної події, яку народи землі запам’ятали назавжди, відчуваючи її наслідки дотепер.

Частина четверта

Що пішло не так?

Розділ тринадцятий

Християни, варвари і варвари-християни

Облишмо нарешті наших галльських друзів Лукко й Уїлло. Ми прощаємося з ними, залишивши їх романізуватися в лазні, вбиральні чи цирку, а самі рушаймо далі людними вулицями Німа, аж доки не надибаємо чергову чудасію.

Це храм, зведений на високій платформі, виконаний у типовому стилі епохи Августа: білий мармур, коринфські колони й широкі сходи від портика до землі. Сьогодні цими сходами човгають сандалі численних туристів, що прибувають помилуватися ідеально збереженою будівлею, відомою під назвою Мезон Карре і славетною своїми симетричними пропорціями.

Збудував її наш старий друг Марк Віпсаній Агріппа близько 20 року до н. е. 2000 років тому ці сходи, певно, були постійно слизькими від крові.

Перед храмом збиралися юнаки й дівчата у вінках і зі стрічками в косах. Вони співали обрядових пісень і махали руками в бік досить бридкої сцени.

В оточенні жерців у капюшонах, пожовуючи жуйку, стоїть здоровенний бугай. Це прекрасна тварина, вимита й прибрана до свята. Його чуб розчесаний, немов для виставки, тіло прикрашене червоними стрічками, роги позолочені, на спині постелене розкішно вишите рядно. Під час молитви жрець спершу посипає йому спину mola salsa — підсмаженим пшеничним борошном із сіллю (саме завдяки їй у сучасній англійській мові є слово immolation — жертвоприношення). Відтак він змочує лоб тварини вином і проводить по спині ножем.

Далі починається найважливіше. Вважали за гарну прикмету, якщо тварина висловить згоду на те, що її зараз принесуть у жертву. Для цього жерці мали одну хитрість. Один із них подавав бику жменю апетитного корму, через що той інстинктивно схиляв голову.

Неймовірно! Він кивнув, і — бах! — цієї ж миті тварину гатять сокирою та перерізають горлянку. Однак на цьому бійня не закінчується.

За допомогою гаруспіків (haruspices) — жерців, що ворожили на нутрощах — бика перевертають на спину, розпанахують і дивляться,