Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

— Як справи на любовному фронті? — вимовляю з іронією спостерігаючи, як Яніс блукає невидимим поглядом по рядках меню.

Неозброєним оком видно, що чоловіка щось турбує. І судячи з того, що востаннє ми розлучилися, коли його поріг переступила Ольга, проблема полягає в ній.

— На любовному фронті, скажеш? Яке доречне порівняння ти підібрала, — сухо вимовляє друг і голосно закриває меню. — Мабуть, зупиню свій вибір на чорній каві.

— А я навпаки. Не відмовлюся від фірмової страви та десерту. І так, потім можна випити чорної кави.

— Дуже приємно бачити тебе в такому піднесеному настрої. Зізнаюся чесно, на мить мені здалося, що я втрачаю тебе.

— Мені теж так здалося, — коротко відповів не бажаючи продовжувати цю тему.

Днями я зрозуміла, що стосунки з Саніним були величезною помилкою. І як добре, що останній місяць я таки дійшла до цього усвідомлення і намагалася всіма силами вийти з них... Як би мене Андрій не утримував.

Зараз я роблю не меншу помилку, але Арон вже понад тиждень не з'являвся на моєму порозі, тому швидше за все я хлопчику набридла.

Якоюсь мірою я вдячна йому за незвичайний та незабутній досвід. Після нього залишився приємний післясмак.

— А мені ось навпаки, хотілося б дізнатися, що відбувається у твоєму житті.

— Прийняття, — знизую плечима. — Я розповім тобі натомість, ти поділишся особистим у відповідь. Що сталося між тобою та Ольгою? Ти ж у ній бачив весь світ.

Звичайно, я не розповім Янісу про те, що тиждень тому спала з його молодшим братом. Я досі не можу дивитися йому у вічі. На гострі вилиці, темні брови... перенісся. Куди завгодно, тільки не у вічі. Та й цю зустріч я відтягувала як могла. Цілий тиждень у мене вічно виникали непередбачені обставини. Але сьогодні я погодилася пообідати, бо у Яніса почали б закрадатися сумніви, чи не приховую я від нього щось?

Він, як ніхто інший, може відчути, що я щось приховую. Мені цього не потрібно. Не люблю брехати Янісу.

— Мені складно про це говорити, одразу починаю почуватися безпорадно нікчемним. І хоч ситуація обернулася на мою користь, мені важко прийняти Ольгу назад. Я поки що не готовий. Адже я правда в ній бачив весь світ.

Яніс переривається, бо біля нас з'являється офіціант. Ми робимо замовлення. Він — як і раніше казав, замовляє одну каву, а я незрозуміло, чому замовляю собі їжі на кількох осіб.

Коли нам приносять наші замовлення, я змушую Яніса продовжити.

— Та й розповідати тут нема про що…

— По твоєму задумливому вигляду, мені здається є що розказати, — дивлюся на тарілки й тягну до себе блюдо від шефа. Запах часнику моментально вдаряє в ніс і до горла підстрибує ком. Здається, я переборщила зі своїми бажаннями поїсти.

— Ольга переспала з Мироном, — звучить, як грім серед ясного неба. Щоб не дивитися мені у вічі, Яніс відвертається до вікна так і не почавши пити каву.

— Що? — мало не давлюсь повітрям. — З Мироном? Твоїм водієм, тобто її водієм? З глузду що з'їхала?

— Це ще не все, — гірко продовжує він, — якщо хотіла дізнатися — слухай далі. Вона переспала з ним і завагітніла. Потім клялася, що дитина від мене. Що з Мироном у неї нічого не було. Сказала, була лише одна приватна зустріч, уявляєш?

— Що з Мироном? — не живим голосом питаю я, бо надто шокована почутим. І тому, що я знаю — Яніс може бути жорстокою людиною.

Водія Яніса я не бачила десь три місяці. Останнім часом Яніс сам за кермом. Казав йому так більше подобається.

— Загалом, після довгих розмов ми зійшлися на тому, що Ольга зробить ДНК-тест і якщо моє батьківство підтвердиться, ми продовжимо розмовляти. Днями моє батьківство підтвердилося.

— Як ти дізнався про них…

— Випадково наткнувся на їх розмову. Ольга за своєю тупістю забула видалити з відеореєстратора цей доказ.

— Що з Мироном?

— Немає його більше! — різко відповідає він.

— Як це немає?

Яніс зам'явся не бажаючи відповідати на моє запитання.

— Я попросив прослухати їхні телефони й переконався у своїх підозрах, хоча Ольга все відкидає. Досі твердить, що тоді до сексу не дійшло. Я їй не вірю. Але якесь прокляте почуття всередині мене тягне і не дає можливості розірвати до кінця з нею стосунки.

— Ти вбив Мирона? — ледве чутно ворушу губами.

— Відіслав із міста, — невдоволено видихає. Відвертається до вікна, ніби знову щось приховує. — Пригрозив, якщо він повернеться, відрубаю йому руки та ноги! — як ні в чому не було чоловік тягнеться за своєю кавою.

А я навпаки, відсовую від себе тарілку з їжею. Мене чомусь різко почало нудити та весь апетит кудись зникне. Чи це через часник, але щось підказує, що в цьому винен Яніс.

— Я відійду на хвилинку, — підводжуся зі свого місця.

— З тобою все нормально, — Яніс різко підривається за мною, стурбовано дивлячись. — Ти зблідла.

— Так, все добре! Я зараз повернусь.

Зайшовши до вбиральні, відразу прикриваю ніс долонею. Ніколи не помічала, що в цьому місці такий огидний ароматизатор. Сьогодні щось не так із моїм нюхом.

Дивлюся на своє відображення. І справді бліда. Ще б. Після такої розповіді не тільки збліднути. Як Яніс міг весь час мовчати й варитись у цьому сам? Я не уявляю, як він себе почуває зараз…

Вмиваюся, щоб хоч якось прийти до тями й повертаюся. Мій друг уже допив каву і сидить, уважно читаючи щось в телефоні. Його вигляд вселяє страх. Брови зведені, а щелепи щільно стиснуті.

Перебравши їжу, прошу офіціанта прибрати від мене всі страви крім десерту.

На диво, десерт виявився дуже приємним. Я його навіть встигаю з'їсти більш ніж половину, але потім, відклавши свій телефон, Яніс уважно починає дивитися на мене. Тож, уздовж спини пробігає холодок.

— Що трапилося? — незрозуміло дивлюся у відповідь.

— Коли ти збиралася розповісти, що спиш із моїм молодшим братом?

— Що? — вмить гублюся. Усі слова вилітають із голови. Такою поведінкою я видаю себе з тельбухами. — Ти про що?

Яніс відкладає телефон і складає перед собою стислі руки в замок. Його погляд ріже без ножа, бажаючи докопатися до істини.