Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн 📚 - Українською

Читати книгу - "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хочеш я буду твоєю?" автора Мері Рейн. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 45
Перейти на сторінку:
Глава 3

- Катерина, ви можете йти працювати - Мирослав сів за свій стіл, відкрив ноутбук, і вже почав працювати. Було зрозуміло, що він не збирається продовжувати розмову.

- Куди мені йти? - ні ну серйозно, я звідки мала знати, куди мені йти, хоч щось скажи.

- Вас зараз забере моя секретарка - супер. хоча б самій не доведеться йти Бог знає куди. Мирослав визвав секретарка. Яку як я зрозуміла звати Олена. Через дві секунди, Олена вже була в кабінеті. Дівчина років 20, з червоною помадою, спідницею міні, та блузкою яка нічого не прикривала. 

- Мирославе Антоновичу, викликали? - вона усміхнулая йому, нагнулася над столом так, що я боялась щоб там нічого не повипадало. Та вона заграє з ним, Божеее. А він і бровою не повів, сидить серйозний як бик.

- Олена, проведи будь ласка, нашу нову співробітницю, Катерину - Оленочка, явно була не задоволена мною. Це було видно, по її фальшивій усмішці в мою сторону.

- Рада вітати вас у нашому колективі, Катерина - вона подивилася на мене так, ніби я була її суперниця номер один. Ех мила, я не претендую на твого Мирослава. Хоч целіком з'їж його. 

Ми йшли з Оленою коридором.

- Навіть не дивися в його сторону - промовила Олена, коли ми вже майже дійшли до кабінету.

- Що?

- Не дивися в його сторону, що не ясно?

- А, то я й не притендую на твого Мирослава, забирай його собі - промовила я вже заходячи до кабінету, на який вона мені показала - якщо в тебе вийде - вже зовсім тихо, собі під ніс, сказала я.

В кабінеті сиділи ще шестеро чоловік. Три дівчини, та Три чоловіка. Всі вони були майже одного віку, приблизно 25-26 років.

- До вас новенька - сказала Олена. І всі відразу підняли голови, та уставилися на мене.

- Привіт - з усмішкою промовила я.

- Привіт - до мене підійшла якась дівчина - я Маша, а ти?

- Катя, приємно познайомитися - дівчина була дуже красивою. Великі блакитні очі, в окулярах, та світле волосся.

- Взаємно - вона чарівно мені посміхнулася, та показала рукою, на стіл - сідай біля мене.

- З радістю - коли ми присіла, вона включила мені комп'ютер, і сказала, що на почту будуть приходити мої завдання, які буде скидати Мирослав Антонович. З іншої сторони до мене на стулі під'їхав хлопець.

- Привіт, я Влад - хлопець протягнув мені руку.

- Привіт, Катя - я пожала йому руку, та усміхнулася - приємно познайомитися.

- Взаємно, як тобі в нас? 

- Не знаю, я ж тільки перший день. Але я дуже давно мріяла тут працювати, маю надію, що мені сподобається - розказала я Владу. 

- Я теж - він був доволі приємним хлопцем, начебто щирим.

- Катя, ти вже познайомилася з нашим босом - дивно усміхаючись запитала Маша.

- Так, а що? 

- І як він тобі? - Влад глибоко вдихнув, закотив повіки і поїхав до свого місця.

- Доволі симпатичний, а він тобі подобається? - не хотілося брехати, Мирослав і справді був симпатичним. Він був в міру підкачаний, його зелені очі, в них можна потонути, а каштанове волосся, завжди було вкладене. А те чого він добився в свої 29, просто вражає. Щось мене вже не в ту сторону понесло. Потрібно працювати.

- Нііі, у нас з цим заборона - Маша розчаровано зітхнула.

- Ніяких стосунків на роботі? - цікаве правило, навмисно таке зробив?

- На жаль так. Тому залишається, тільки дивитися, та насолоджуватися - ми разом залилися дзвінким сміхом.

-Ей, взагалі то тут люди намагаються працювати - сказав до нас якийсь чоловік за столом, в самому кутку.

- Пробач, Олег - сказала Маша - і так, це Олег. Он там в нас, Ася - Маша показала на якусь дівчину біля стіни, вона мені усміхнулася, та помахала - це Марк - вона показала на хлопця в іншому кутку кімнати. Він піднявся та поклонився мені - а це Аліна.

- Приємно з вами всіма познайомитися. Надіюсь ми спрацюємося.

Згодом мені на почту прийшло повідомлення від Мирослава. В мене було пробне завдання, Мирослав перевіряв мої навички, та попросив спроектувати якусь будівлю, на мій смак, до кінця дня.

Робочий день був до "18:00". Тому в мене було доволі багато часу. Так я думала спочатку, коли почала креслети, то час побіг дуже бистро. І ось я дивлюся на годинник, а уже "17:34", залишилося не багато часу, але роботою я була задоволена, тому вирішила вже занести її Мирославу.

- Маша

- А?

- А як до нього заходити? - ну а справді, дверей в нього немає, стукати немає куди. 

- А, ну ти просто підіймаєшся до нього в кабінет. Якщо він хоче щоб до нього не заходили, він блокує свій кабінет, і ліфт туди не підіймається. - легко відповіла дівчина. 

- Круто. Тоді побажай мені удачі - я направилася до нього в кабінет. Руки трохи тремтіли, але я вірила в себе. Згодом ліфт зупинився на його поверсі. Він сидів за столом, та роздивлявся якісь документи.

- Мирослав Антонович,  я принесла - я вичавити з себе усмішку, хоча дуже хвилювалася.

- Поклади. - він вказав рукою на край столу. Я підійшла й поклала свою роботу - сідай. - схоже він не вгуморі, не такий як зранку. Я сіла в крісло. Чоловік взяв лист, і почав розглядати.

- Для чого тут стіна? - він показав на несучу стіну, яку я додала для того, щоб розділити кімнату на два. 

- Просто ділить кімнату.

- А не краще було поєднати кухню та вітальню? 

- Ні. мені не подобається - мене починало це дратувати, сам попросив на мій смак, ну то, що не так?

- Зрозуміло. Знеси її. - спокійно промовив він.

- Що?

- Знеси її. - ще раз повторив, все тим же спокійним тоном. Я глибоко зітхнула.

- Добре, ще є побажання?

- Так. Здай мені це сьогодні - він підняв голову, і поглянув в мої очі. Я вже чесно дратувалася. Сьогодні? серйозно? коли я маю це встигнути?

- Ви ще будете тут? - чомусь я хотіла задати це питання.

- Так. - він простягнув мені мою роботу. 

- Ну що там? - запитала Маша, як тільки я прийшла.

-Та як як? сам сказав зробити на свій смак, але тут йому не подобається стіна - я показала на стінці, яку Мирослав сказав знести - щей здати сьогодні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 3 4 5 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"