Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щастя у спадок, Лія Стейс 📚 - Українською

Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

245
0
31.01.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щастя у спадок" автора Лія Стейс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 64
Перейти на сторінку:

*** 

Коли Соня поклала слухавку і сльози знову полилися з її  очей. З відділку вийшов Антон. Він сів поряд та обняв сестру за плечі.

— Красуне моя, на жаль, мені немає чим тебе порадувати. Всі рахунки, які були оформлені на Андрія, тепер заблоковані. Депозит на житло у тому числі. Як виявилося, цей кобель вже їх майже спустошив. Ні на яке житло він не збирав, а все спускав на свій товар. Тож там три копійки, по великому рахунку, за які немає сенсу боротися. Машина не нього оформлена вже. Мабуть, встиг продати. Ви з Михасиком нічого не зможете отримати з рахунків Андрія 

— Ясно, — прошепотіла Соня.

— Поїхали до мене? Я не залишу тебе в такому стані.

— Дякую, Антоне, та по мене зараз Лара приїде. Вона вже десь на півдорозі, — витираючи руками сльози промовила Соня.

— Все буде в порядку. Це добре, що таке чмо показало свою справжню натуру. Я можу тобі ще чимось допомогти?

— Так, візьмись, будь ласка, за моє розлучення. І щоб я не була на присутня на суді. Не хочу більше бачити того виродка. Ніколи!

— Буде зроблено! І ще…Ти зараз мені, звісно, не повіриш…Але все що не робиться, робиться на краще!

Соня криво посміхнулася, витираючи пекучі сльози з щік.

— Дякую за підтримку. 

Саме в цей момент біля відділку гучно загальмувало маленьке червоне пежо, з якого вискочила Лара. Шпильки в 15 см ніяким чином не заважили їй за 2 секунди добігти до Соні.

— Я тут, Соню. Я з тобою. Поїхали до мене, розкажеш все дорогою. Або вже вдома.

— І Михасика заберем одразу, добре?

— Звичайно, заберемо. Вставай.

З допомогою подруги, Соня підвелася та попрямувала у машину. Невідомість її лякала. Їй би дуже хотілося, щоб все це виявилося дурним сном, і вона б продовжувала собі жити своє сіре і непомітне життя. Спокійне, розважене, зрозуміле. Де немає чоловіка-наркоторговця та його гидкої коханки. Де все зрозуміло і ясно. Проте, шляху назад немає.

***

Поки дівчата їхали до Михасика, Соня лише встигла коротко сказати, що її чоловік виявився зрадником та його заарештували за наркоторгівлю. А ввечері, після того, як вклали малюка спати, вони відкоркували пляшку вина, нарізали фрукти, шоколад та зручно вмостилися на дивані у вітальні. Тут Соня вже дала волю емоціям і розказала все в подробицях. Лара була не дуже здивована.

— От хробак брехливий! Мені твій Андрій завжди здавася якимось слизьким. Ніколи його не любила і диву дивувалася, чому серед усіх чоловіків світу ти вийшла заміж саме за цього посіпаку!

— Мені здавалося, я його кохала, — знизала плечима Соня, та одним ковтком випила все вино, що залишилося у келиху.

—  Кохала? Я думаю, ти поняття, не маєш, що це слово означає. У всьому підкорятися та слухатися не є любов'ю. Це як бути собакою на прив'язі. Та в тебе з ним очі згасли! Сонька, ти ж тільки згадай, яка ти була до заміжжя? Весела, енергійна, завжди готова до пригод... Андрій тебе «забив» і все на цьому. І Слава Богу, що все так сталося, і виявилося його гниле нутро. Тобі ще не пізно почати все спочатку.

— Мені 32, Ларо. Кому я потрібна вже в такому віці?

— Не сміши мене, — відмахнулася подруга. — Ти себе в дзеркало давно бачила? Тобі більше 27-ти не даси, і то з натяжкою. Фігура — вогонь, волосся шикарне. Не прибідняйся.

— Ага, ще скажи 20-ть. В мене здорова самооцінка. Я знаю, що не в найгіршій формі, але і не в найкращій.

— То це ж від тебе залежить, подруго! Велком ту зе спортзал зі мною, і все буде ідеальне!

— Та хіба в мене є на це час і гроші? — голосно зітхнула Соня.

— Ви жили на твою зарплату з тим хробаком втрьох. А тепер на один рот менше, тому зможеш більше коштів витрачати на себе.

  — Але житло все ж оплачував Андрій. Якщо мені платити самій — то це третина зарплати. Як не більше,— зауважила Соня.

— Ну, поки можеш пожити в мене. А потім можна нарешті поїхати й подивитися на твій спадок. Пам'ятаєш, ти розказувала, що бабуся залишила тобі будинок в селі у Карпатах. Навіть якщо там «шевченківська хатка» в горах, можна її продати і, можливо, вистачить на перший внесок іпотеки.

— Твоя правда. Я, до речі, там вже 7 років не була. З того часу, як бабусі не стало, ні разу не приїжджала...

— Отже, час настав. А я ніколи не була в Карпатах. Візьмеш з собою?

— Звісно, візьму, — щиро посміхнулася Соня.

— Оцей твій настрій мені вже більше подобається. От побачиш! Все буде супер-класно! Коли там в тебе канікули починаються? З 31 травня?

— Відпустка з 15 червня, і я вільна аж до 1 вересня. В мене є невикористані вихідні. Якраз на кінець літа їх залишу.

— Чудово! В нас ще є 2 місяці до червня. За цей час Антон якраз вирішить усі питання з розлученням і ти будеш вільна, як вітер у полі. Отже, ми їдемо в Карпати на все літо? — Лару захлеснув азарт і її очі загорілися в приємному передчутті.

— Їдемо в Карпати, — підтвердила вже трохи схмелівша від вина Соня і потягнулася цокнутися келихом для підтвердження свого рішення.

***

Вранці ця ідея здалася безумною, шаленою і навіть небезпечною, про що Соня одразу повідала подрузі. Проте, Лара була не з тих, хто легко здається.

— Сама подумай. Це забите село в горах, куди навіть автобуси, мабуть, не ходять. До найближчого райцентру 30 кілометрів серпантинами. А може будинок за 7 років взагалі струхлявів весь. Я ж не знаю. Як я туди повезу дитя? — Соня намагалася довести подрузі, що цей задум не принесе їм нічого хорошого.

— Так, як і тебе колись батьки туди привозили! Сама ж розказувала, що раніше все літо там проводила. Дитині навпаки корисно дихати свіжим гірським повітрям, а не газами столиці. А зручності… Та фіг з ними, купимо біотуалет і привеземо з собою. З душем теж щось придумаємо.

— Туалет на вулиці, а душ є в будинку, навіть бойлер наче був, але…

— Тим паче! Давай, Соню, не зливайся! Он ти вже жила стільки років, боячись всього і вся. Далеко тебе це привело? — Лара зачіпала за живе.

1 ... 3 4 5 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щастя у спадок, Лія Стейс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щастя у спадок, Лія Стейс"