Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Не можна вбити, Велена Солнцева 📚 - Українською

Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не можна вбити" автора Велена Солнцева. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 82
Перейти на сторінку:
Частина 2

 Катя ні про що не питала, хоча по моєму зовнішньму вигляду і так все було зрозуміло. Водій таксі зі співчуттям поглядав у наш бік, від чого ставало ще гірше на душі. Усередині прокидалося щось незрозуміле, ворочкалося не даючи спокою, у вуха наче хтось чужий тихо нашіптував різну гидоту, від чого ставало ще гірше. Від злості та безсилля стиснувши зуби тихо плакала.

 До подруги дісталися швидко, вона весь цей час не дозволяла поринути в істерику, обережно обіймаючи і підтримуючи. Виділивши піжаму і змусивши випити пару пігулок, як маленьку поклала спати. Мені було погано і морально, і фізично. Руки боліли там де незнайомець чіплявся за них мертвою хваткою, фарба сорому раз у раз заливала щоки гарячим рум'янцем. Женька напевно в понеділок по всьому універу роздзвонить новину, як бачив Настеньку що біжить коридором з голими телесами. Мені ще пощастить якщо це ніхто не зняв на камеру і не виклав у мережу.

Заспокійливе справді допомагало, невдовзі на мене напала жахлива сонна апатія, тихе бурмотіння подруги по телефону колисало, і невдовзі мене відключило.

Вранці я прокинулася від того що подруга сильно трусила мене за плече. Голова гуділа, хоча нічого міцнішого за воду я не пила.

-Настя, тобі там мама дзвонить вже раз десятий, телефон скоро почервоніє.

Я схопила мобільник, це був досить хороший смартфон, одна з поступок мами, яка наполягала на кнопковому телефоні, так як інтернет це зло, але мені вдалося її переконати що хороший телефон і ноут мені просто необхідні для навчання. Переглянула журнал дзвінків — двадцять три пропущені. Набрала номер і завмерла очікуючи що зараз на мене поллється лайка, але голос мами викликав у мене ще більшу тривогу.

-Настя, їдь терміново додому.

Щось у її голосі мені не подобалося, наче й не з мамою розмовляю.

-Мам, що трапилось?

-Дома все розповім, поквапся.

І вона поклала слухавку. Я як ураган носилася по дому в пошуках своїх речей що привезла до подруги, але так і не знайшла їх. Згадала загрозу Катерини що вона до біса весь мій мотлох викине, а нормальних шмоток прикупимо. Саме на сьогодні було заплановано шопінг.

-Кать, що залишилося з моїх речей?

Вона неспішно пила на кухні каву, але побачивши мій шалений вигляд тут же відсунула чашку.

-Нічого. Щось трапилося? На тобі немає обличчя.

-Я не знаю. Вдома щось трапилося, треба терміново їхати.

Піднявшись зі свого місця і підхопивши ключі від машини, крикнула.

-Швидко одягай що знайдеш, хоч шторою обмотайся і поїхали.

Хотіла б я бути такою ж рішучою та незакомплексованою як вона. Здавалося у неї не нерви, а канати, за весь час нашої досить дивної дружби я жодного разу не бачила щоб вона заплакала.

Біля ліжка знайшлося моє вчорашнє плаття, що про нього скаже мама навіть думати не хотілося. Натягнувши еластичну тканину, руками зібрала волосся в пучок, який абияк закріпила шпильками і босоніж кинулася у двір. Побачивши мої голі ноги Катя крикнула:

-Капці мої візьми.

На ходу натягла м'які домашні капці. Зовнішній вигляд вийшов так собі, але це мене зараз мало хвилювало.

До моєї багатоповерхівки ми домчали в рекордно короткий термін, усього хвилин за двадцять. Чмокнувши подругу в щоку, щоб не ображалася за мою відмову взяти її з собою для моральної підтримки, пострибала додому.

У квартирі виявився цілковитий бардак. Розкидані речі мальовничо прикрашали всі меблі, упереміш із речами у творчому безладі валялися якісь баночки та пучки трав. Де мама їх тільки ховала? І як взагалі розуміти цей погром, у нас у квартирі подібного ніколи не було, навіть коли тато нас покинув мама не дозволила хаосу запанувати в будинку. Навпаки, все мало бути на своїх місцях і в строгому порядку.

-Мааам?

У відповідь мертва тиша, яка змусила насторожено завмерти. Пройшла на кухню, там був такий же погром, битий посуд встилав підлогу, практично порожня пляшка коньяку притискала до столу аркуш паперу який я відразу схопила.

"Доню, твоїй бабусі зовсім погано. Вона вчора ввечері зателефонувала і попросила терміново приїхати. Я тебе не дочекалася і поїхала електричкою. Сьогодні ти теж маєш приїхати, село Лісове, постарайся дістатися до темряви. Запитаєш як дістатися до баби Алевтини, тобі підкажуть. Цілую, мама."

У задумі покрутила записку. Мене бентежило це "цілую", вона ніколи так не писала, і тим більше не говорила, та й почерк якийсь занадто розгонистий і квапливий.

У нас у сім'ї все що стосувалося ніжностей було під забороною. Мама часто говорила що я і так повинна знати як вона до мене ставиться, і якщо в дитинстві мені хотілося як і всім чути як мене люблять, то зараз я вже на подібне не претендувала, прийнявши правила гри під назвою життя. Ще дико напружувало те що мама поїхала до баби.

Бабуся в мене була лише одна, по батьківській лінії. Останній раз я її бачила коли мені було років сім, але враження залишилося на все життя. Тоді я прийшла зі школи і побачила сумну маму з літньою жінкою, яка їй щось тлумачила. Пам'ятаю вона страшно лякала, особливо холодні злі очі, які мене немов сканували.

-Мамо, ця тітка скоро піде?

Я виразно пам'ятаю як стара гримза похмурніла, і почала вичитувати матері за те що вона неправильно виховує дитину, що у мене немає необхідного шанування старших і взагалі непогано було б якби я пожила з нею. Мама тоді зблідла і буквально затремтіла, але твердо відмовила. На що бабця сказала:

-Ну дивись Марино, намучишся ти з цією шельмою. Я нашу породу одразу бачу. - Пригладивши моє волосся знову звернулася до мами. - Коси їй не стрижи.

З того часу я її більше не бачила, а у нас в будинку посилилися правила поведінки. З того часу мені не можна було висловлювати свою думку при старших, краще взагалі було мовчати.

Втомлено потерла очі, у мене з понеділка починалася сесія і пропустити її я ніяк не могла, тоді всі мої зусилля витрачені на те щоб утриматися на бюджеті підуть прахом. Багато хто і так спить і бачить як мене завалити, а ще краще зробити так щоб я вилетіла з гучним тріском. У мене була примарна надія на Аллу Євгенівну, вона вела економічну теорію і за сумісництвом була нашим куратором. З незрозумілої причини ставилася до мене жінка цілком по-дружньому, і іноді заплющувала очі на не часті пропуски, які були коли я піддавалася бунтарському настрою Катерини і прогулювала з нею заняття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 3 4 5 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не можна вбити, Велена Солнцева», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не можна вбити, Велена Солнцева"