Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Не можна вбити, Велена Солнцева 📚 - Українською

Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не можна вбити" автора Велена Солнцева. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 82
Перейти на сторінку:

Набравши номер, довго чекала доки жінка візьме слухавку, якось не задумалася про те що сьогодні неділя і лише дев'ята ранку, і що викладач може спати.

-Слухаю.

Голос був сонним та роздратованим.

-Здрастуйте, Алло Євгенівно, вас турбує Настя Литовська.

Я чітко почула позіхання у трубку, а тому швидко продовжила.

-Алло Євгенівно, у мене серйозно захворіла бабуся, тому мені просто необхідно на кілька днів поїхати, я зможу потім за хвостовками без проблем здати сесію?

У слухавці чулося мовчання, а потім сонний голос пробурмотів:

-Литовська, ти бачила котра година? Їдь до своєї бабусі, повернешся підійдеш до мене.

З полегшенням видихнула, вилетіти з універу я ніяк не могла собі дозволити. Телефон знову ожив у моїх руках.

-Слухаю.

-Тебе чекати?

Я зовсім забула що Катя чекає доки я їй віддзвонюся, іноді вона буває занадто наполегливою.

-Не потрібно.

-Все нормально?

-Не зовсім.

-Тоді я зараз піднімуся.

Вона скинула виклик. Подруга нагадувала мені таран, який пре напролом. Іноді її надмірна опіка душила, мені й деспотичної матері з головою вистачало. За кілька хвилин двері без стуку відчинилися.

-Блін, Настя, ти не говорила що в тебе такі сусіди красині.

Вона смішно округлила очі.

-Які сусіди, Кать? Квартира вже рік як порожня. Наскільки я знаю після смерті баби Маші, там ніхто не живе.

-Тепер мабуть живе.

Вона припала до дверного вічка.

-Гарячі хлопці.

Повернувшись до мене вона підморгнула і облизнула пухкі, злегка підкачені гіалуронкою губи, і нарешті обвела поглядом безлад що твориться навколо.

-У вас обшук був?

-Коли прийшла вже так було. Сьогодні їду до бабусі, мама написала записку щоб я терміново приїхала, бо баба при смерті.

-У тебе була бабуся?

Катя пройшлася квартирою на автоматі підбираючи речі.

-Виявляється так, тільки бачила я її раз у житті, і особливо теплих почуттів до неї не маю.

Зваливши зібрані речі на диван, подруга рішуче розвернулася до мене.

-Значить так, поїдемо завтра машиною. Сьогодні я не можу, є кілька термінових справ, а ось завтра я повністю вільна.

З сумнівом подивилась на неї.

-З завтрашнього дня сесія. - з натяком простягла.

-Ну і фіг з нею, потім здам. Ну так що?

Я зважила всі за і проти, і вирішила що краще з комфортом проїхатися машиною, ніж трястись кілька годин в електричці.

-Добре.

-От і вирішили. Допомогти тобі тут усе прибрати?

-Якщо в тебе є час.

Вона махнула рукою і вирушила до кухні.

-Добре ж у тебе мама відірвалася.

Я зрозуміла що вона про пляшку коньяку.

-Вона дуже рідко п'є, мабуть сильно переживала.

-Мабуть, і як вона в такому стані ще кудись поїхала?

Я про це раніше не думала, а зараз думка щільно засіла в голові. Спробувала набрати маму, але телефон щоразу відповідав що абонент поза зоною дії мережі. Заспокоїла себе тим, що можливо в селі просто зв'язок не ловить.

-Може все ж таки краще сьогодні поїхати? - Запитала у себе особливо ні до кого не звертаючись. Невгамовний черв'ячок тривоги підточував зсередини, змушуючи раз у раз неспокійно озиратися і оцінювати вчинений безлад. Тут наче щось шукали.

З кухні тут же пролунало роздратоване.

-Один день нічого не вирішить. Завтра спокійно поїдемо, і зможемо всі разом повернутися назад у будь-який час не підлаштовуючись під розклад електричок.

-Напевно ти маєш рацію.

Катя знову повернулася до кімнати.

-Звичайно маю, я в цьому навіть не сумніваюся. - вона задумливо обвела поглядом кімнату. - Давай я допоможу тобі прибратися.

-Ти ж казала що в тебе справи.

Вона тихо хмикнула.

-Не можу ж я кинути тебе в такому стані, ще чого доброго зірвешся і все-таки помчишся вперед поїзду.

1 ... 4 5 6 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не можна вбити, Велена Солнцева», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не можна вбити, Велена Солнцева"