Читати книгу - "Земля Санникова"

— Людина добуває цих птахів, моржів, тюленів, білих ведмедів, рибу і живе в Гренландії та на островах на північ від Америки, на Шпіцбергені й Новій Землі, — живе, навіть любить ці полярні країни і сумує за ними, якщо потрапить на південь.

— Я бачу, ви цілковито переконані в існуванні Землі Санникова та існуванні на ній онкілонів.

— У першому я переконаний, друге вважаю єдиним можливим поясненням їхнього зникнення.

— На жаль, академія не поділяє цієї думки. Я запитував. Мої колеги переконані, що цієї землі немає і що Толль загинув.

— Дуже сумно, якщо це так, бо єдине місце, куди міг урятуватися Толль, — це Земля Санникова. Я не стверджую, що він там, але це можливо, і тільки там лишається шукати його сліди.

— Навряд чи тепер знайдуться охочі шукати цю землю та його сліди після всього, що зроблено, навіть якби знайшлися гроші.

— Я б поїхав охоче і знайшов би серед засланців Якутської області та серед промисловців північного берега надійних супутників.

— Як би ви організували експедицію, якби знайшлись гроші?

— Я маю на увазі двох засланців, які теж живуть у Козачому. Ми з ними часто обговорювали проект такої експедиції, звичайно, платонічно, бо грошей у нас немає, крім мізерної допомоги, яку царський уряд дуже неохоче видає своїм полоненим. Ми живемо зовсім як тубільці — полюванням, рибальством. Обидва товариші — люди молоді й не занепали духом на засланні; праця підтримує нас і ми загартувались. Крім того, я б узяв двох промисловців, які не раз бували на Новосибірських островах, мають собак і спорядження, досвідчені у пересуванні льодом.

— Правильно, без них вам не обійтися. А далі?

— Ранньою весною ми б перебралися льодом на острів Котельний, влаштували б собі там базу та склад і спробували б одразу ж, поки лід міцний, іти далі на північ.

— А якщо море виявиться незамерзлим, у чому навряд чи можна сумніватися?

— Про цей випадок у нас будуть дві легкі байдари, поставлені на нарти. На них спробуємо перепливти відкритий простір. Він не може бути широким — біля землі завжди є лід. Далі підемо знову на нартах до цієї землі, дослідимо її, а в кінці літа назад тією ж дорогою.

— Але тоді відкрите море буде дуже широке і на ваших байдарах з важким вантажем ви загинете безперечно. Наприкінці літа вже часто бувають хурделиці.

— Якщо не можна буде перепливти, залишимося зимувати на Землі Санникова й підемо назад ранньою весною.

— А ви знаєте, скільки корму треба собакам на цілий рік? Цей вантаж задавить вас…

— Ну звичайно. Але я не розраховую везти його з собою, а сподіваюся на велику кількість дичини на землі. За літо ми заготуємо запаси для зимівлі й переходу назад до бази.

— Але припустімо, що ніякої землі ви не знайдете?

— У такому разі ми негайно повернемось на Котельний, проведемо на ньому літо і восени, як тільки море стане, переберемося на материк. І на цей випадок, на мій погляд, малоймовірний, нам потрібен склад на Котельному, маючи на увазі можливість поганого літнього полювання.

— Чи не підрахували ви, скільки може коштувати така експедиція?

— Я думаю — не так багато. Ми троє не розраховуємо на заробіток, аби тільки прогодуватись. Двом промисловцям, звичайно, доведеться платити, але вони люди скромні. Головна витрата — собаки, їхній корм, нарти, байдари, рушниці й припас до них, одяг. Я вже прицінювався тут і в Козачому і вважаю, що тисячі дві, дві з половиною нам вистачить.

— Так, сума невелика!

— Нарти на півночі поганенькі, дерево не дуже міцне, а нам треба мати нарти найвищої якості, щоб не витрачати часу на частий ремонт. Я гадаю, краще замовити їх тут і повезти з собою. Так само рушниці й припас до них — тут це краще й набагато дешевше. Решта — на місці.

— Ваш план мені подобається, — сказав Шенк. — І я думаю, що дві з половиною тисячі карбованців я вам знайду. Але умова: із землі Санникова привезти колекцію гірських порід і гербарій, якщо можливо — також дрібних тварин і записи про флору, фауну й клімат. Ну звичайно, і про онкілонів, якщо такі знайдуться. Чи зможете ви з товаришами зробити це?

— Сподіваюся, що справимося. Ми всі, звичайно, не справдешні вчені, але підготовку маємо; один із нас трохи геолог, другий ботанік, а я цікавлюся більше тваринами й людиною.

— Чудово! Інструменти для наукових спостережень — барометр, термометри, компаси та інші — я добуду вам із академії. Ви розумієте, що дуже важливо буде визначити широту й довготу кількох пунктів цієї землі, якщо ви її знайдете, — посміхнувся Шенк, — і зробити хоча б приблизну зйомку її обрисів і шляху до неї.

— Звичайно. Зйомку я можу взяти на себе. Але визначення широт і довгот? Цього ми не навчені.

— Ну, це не так важко. Із цим вас познайомлять у Головній фізичній обсерваторії. Я дам вам записку до директора. На підготовку знадобиться два-три тижні. Чи маєте ви час? Коли ви маєте намір виїхати звідси?

— Зараз у нас кінець листопада. Необхідно виїхати через місяць, щоб бути в Козачому в кінці лютого, а в половині березня вирушити на острови.

— Зазвичай туди їздять у квітні.

— Цілковита правда, але нам треба потрапити раніше, щоб на початку квітня вже йти крізь море до Землі Санникова, поки лід ще міцний.

— А за один місяць ви встигнете, заготовити й закупити все необхідне?

— Так, я довідувався в майстернях. Нарти буде зроблено за два тижні, закупити решту я встигну за той самий термін і разом із тим можу відвідувати обсерваторію.

— Отже, справа влаштовується тут, але в Козачому у вас буде ще багато клопоту.

— Якщо справу вирішено, я негайно ж телеграфую в Олекминськ, поштою в Козаче, щоб товариші почали готуватися — купляли собак, одяг, собачий корм.

— Адже ж грошей у них на це немає?

— Їм повірять у борг до мого приїзду: нас у Козачому знають.

— А скільки вам треба зараз на завдатки при замовленні й купівлі?

— Карбованців п’ятсот поки що вистачить.

— Я дам вам цю суму зі своїх грошей, а за два-три тижні здобуду й інші інструменти.

Шенк написав чек у банк і рекомендацію директорові обсерваторії та, передаючи їх юнакові, сказав:

— Зайдіть до мене за два тижні, о цій самій порі, розповісте, як просувається підготовка.

— Дозвольте висловити вам своє захоплення таким швидким вирішеннями питання! — вигукнув юнак, щиро схвильований. — Ідучи