Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Лице ненависті 📚 - Українською

Читати книгу - "Лице ненависті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лице ненависті" автора Віталій Олексійович Коротич. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 51
Перейти на сторінку:
думають про себе.

Тим більш, що в мене з’явився час робити вирізки й перекладати їх для вас, бо я захворів. Певно, це так званий адаптаційний синдром — хвороба пристосування до нового середовища і нових життєвих умов. Зовні все сприймалося як сильна застуда, але насправді я призвичаювався жити в Нью-Йорку, займав своє місце десь між його полюсами. Дорогими косметиками після гоління я не користувався, і кадилак з ліврейним шофером до мого під’їзду не подавали, але оселився я в цілком пристойному районі — на 64-й вулиці Манхеттену між другою і третьою авеню в гарній двокімнатній квартирі з акуратною американською кухнею, де газова конфорка вміє запалюватись без сірників — лиш покрути краник, а вхідні двері відчиняються просто до кімнати, без передпокою, як у більшості американських квартир.

Відчувши, що захворію, я вирішив зосередитись на читанні чогось нескладного, зокрема газет: з’явився для цього час. Все ж таки ми раби обставин; те, що обставини перших днів мого перебування в Нью-Йорку багато в чому визначили й решту моїх днів у цім місті, сталося дуже природно. Думка про які ліки з’явилася в мене найпершою? Ні про які. Здобувши колись медичну освіту й трохи попрацювавши лікарем, я добре засвоїв, як побічні ефекти багатьох ліків бувають шкідливішими за їхню позитивну дію. Так що закинув я до валізи пакет з антибіотиками, закип’ятив чайник, відкрив банку з медом і увімкнув телевізор. Якраз передавали, що вирішено посилити покарання за їзду в нетверезому стані. До того ж алкоголь шкодить усім клітинам та системам людського організму. Нагадали, що американці нині п’ють трохи скромніше-— з кожної сотні доларів вони витрачають на спиртне лише два п’ятдесят, приблизно в п’ять-шість разів менше, аніж на власні автомобілі та все, з ними пов’язане, втричі менше, аніж на прикраси й одяг. І все ж таки більшість нещасних випадків у цій країні пов’язано з пияцтвом. Згідно з даними тутешнього журналу «Ньюсуїк», минулого року автомобілі з нетверезими водіями за кермом вбили 26300 людей (для порівняння — в морях і річках Америки за рік втопилося близько 7000 людей, в пожежах загинуло 5500, було застрелено 1800, в авіакатастрофах розбилося 1200). Коротше кажучи, уважно вислухавши промови про всю відворотність пияцтва та погодившись з ними, засудивши подумки улюбленця тутешніх інтелектуалів телекоментатора Джонні Карсона, якого щойно арештували й позбавили в Каліфорнії водійських прав, бо він виявився за кермом напідпитку, я згадав, що не маю з собою ні автомобіля, ані водійських прав.

Одягатися було справжньою мукою. Поперек болів, і цей біль заповнював ноги, навіть черевики, які не хотіли взуватися, а потім не схотіли зашнуровуватись. Якби все це сталося вдома! Нікуди б не йшов я, а просто полежав, вимагаючи всезагальної уваги до себе. А тут куди подінешся? Я рушив до «Ей енд пі», а за двадцять хвилин повернувся звідти з баночкою маринованих огірків та пластиковою прозорою коробкою з перекладеними цибулею прозорими шматочками оселедця. Єдине, чого я боявся після своєї прогулянки, це запалення легенів. Думаючи про це, я відімкнув двері свого житла і раптом побачив, що в кімнаті прибирають. Пори дня переплуталися в моїй застудженій уяві, і я забув, що триває робочий день і таке прибирання цілком нормальне.

Коли я увійшов, жінка в синій сукні з вишитою назвою готелю та з білою табличкою, де було написано її власне ім’я «Марія», вимкнула пилосос і заметушилася, завибачалась якоюсь немислимою мовою, яку вона, певно, помилково вважала англійською. На пересувному столику поруч лежали купками рушники, стояли банки з миючими розчинами — з усього судячи, вона щойно почала свою працю, а в мої плани ніяк не входило чекати, доки вона закінчить її. «Застудився»,— мовив я і для переконливості покашляв, поводив долонею довкруг голови і раптом цілком натурально, природно, невимушено чхнув і зайшовся у кашлі. Хвороба брала своє, і я готовий був лягти навіть до неприбраного ліжка, бо стояти було важко. Я хотів бодай роззутися, але не люблю перевзуватись при незнайомих жінках.

Жінка, певно, відчула мій стан, бо заметушилась, тягнучи зі спальні вживані рушники та біжачи туди з новими. Вона припинила пилососити ворсисту підлогу мого житла й зібралася йти. Але раптом Марія наважилася мені порадити — я міг би й сам здогадатися, що таке трапиться; жінка зобов’язана від- реагувати на те, що чоловік хворий. Материнський інстинкт плюс ввічливість, плюс іще багато чого; якщо жінка принципово не помічає людських страждань довкола — щось із нею катастрофічно негаразд. Чоловіки менше чуйні; я теж.

—- Пити «Бадвайзер»,— сказала мені жінка своєю загадковою мовою, вказуючи на рекламу пива з обкладинки журналу, що лежав на столі.

— Пиво? — здивувався я.

О, пиво, пиво! Півсклянки,— жінка зраділа, що я підказав їй призабуте слово.— Дуже гаряче. Зразу. Можна і не «Бадвайзер». Інше пиво.

Можливо, горілку краще?

Горілка ні,— сказала вона.— Гаряче пиво. Півсклянки. І гаряча ванна. Багато солі сипати ванну.

В мене немає солі. В мене є оселедець,— спробував по­жартувати я, відчуваючи, як між лопатками повільно повзе по спині зимний струмінчик поту, і розуміючи, що нічого приємного це мені не обіцяє.

Жінка мовчала.

В мене немає солі,— повторив я.— Дякую. До побачення...

Я принесу вам сіль,— захитала жінка головою.— Банку. В Америці хворіти дуже дорого. Дуже-дуже дорого тут хворіти.

У вас, певно, багато дітей,— спробував я змінити тему розмови.

Принесу,— сказала жінка, виходячи. Мені здалося, що коли вона поверталась, щоб викотити з кімнати пилосос і столик з розчинами, по обличчю в неї текли сльози. Знаєте, буває такий плач — сльози миттю заливають усе лице. Ви ніколи не звертали уваги?

Нью-Йорк за моїм вікном дихав іще важче за мене, верещав своїми автомобілями, гуркотів та співав, як звичайно. Нью- Йорк був у моєму телевізорі та, здається, мікробами у мене в легенях. Нам належало якось зжитися на ці три місяці, але спершу мені належало видужати.ПРЕСА (1)

З газети «Нью-Йорк тайме», 19 жовтня 1982 р.

«Минулого місяця кількість бездомних у місті перевищила 36 000, чотири роки тому місто мало тільки 1800 ліжок для бездомних, нині в нас є 4350 таких ліжок. Цього замало...» З газети «Нью-Йорк тайме», 24 жовтня 1982 р.

«Щороку понад 20 мільйонів бездомних тварин збирають в прийомним. Асоціація опіки над тваринами зуміла знайти притулок для 14000 осиротілих тварин, враховуючи сюди 8600 собак. Але необхідно прилаштувати більшу кількість. У жовтні оголошується загальнонаціональний місячник «Притулку для песика». Всі щеплення ми забезпечимо безкоштовно...»

1 ... 3 4 5 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лице ненависті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лице ненависті"