Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Страта голодом, Семен Старів 📚 - Українською

Читати книгу - "Страта голодом, Семен Старів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Страта голодом" автора Семен Старів. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 80
Перейти на сторінку:
голод тих років в Україні був наслідком колективізації. Інші ж вважають, що той голод виник штучно, задля того, аби загнати селян у колгоспи. Нарешті, є й переконані в тому, що то був народовбивчий голод, вислід розважливо обдуманого пляну, спрямованого на знищення українського народу як нації.

Автор цієї книжки не має наміру аналізувати причини голоду. Це треба залишити історикам і економістам. Та все-таки я не відчуваю найменшого сумніву в тому, що той голод мав політичні й національні чи, точніше кажучи, антинаціональні обертони. Я переконаний, що тут був прямий зв'язок між голодом і політикою щодо свідомого національного самовияву, особливо в Україні.

Водночас зі своєю лінією на колективізацію Москва розпочала в 1929 році широкомасштабну кампанію проти всього, що могло вирізняти Україну як окрему націю, починаючи від знищення українських наукових і культурних організацій та інституцій і кінчаючи арештами, стратами й засланнями до концтаборів усіх тих, хто посмів піднести голос в обороні українського самовизначення і самобутности.

Однак найжорстокішу кампанію було проведено проти українського селянства. Москва усвідомлювала, що українські селяни становили головну опору національного руху, бо саме вони найупертіше трималися своєї національної ідентичности і чинили опір як російському колоніяльному правлінню, так і радянському режимові. Сталін сам писав, що селяни – це рушійна сила національного руху. Він наголошував, що питання національне є, властиво, селянським питанням.

Ця книжка має довгу історію. Перші 24 розділи її написано перед 1953 роком, що був двадцятою річницею голоду. Через тридцять років, коли мені вже завернуло на 70-й рік і я почав ставитись до всього мудріше й критичніше, я вирішив доповнити цей свій спогад і дати його в руки читачам. Протягом такого тривалого відтинку часу я раз-у-раз навертався думками до цих великих людських трагедій, що для багатьох людей і досі залишаються не цілком зрозумілими. Тепер я вже певний, що повністю осмислив суть усіх подій, про які тут мова, і дійшов до своїх власних недвозначних висновків.

Історія не занотувала жодного іншого такого злочину, як цей голодомор, доконаний проти цілої нації та ще й переведений у життя в такий безоглядний спосіб. Я досліджував голодомори, шукаючи у світовій історії подій, які можна було б порівняти з голодомором в Україні. Траплялося багато голодоморів, як, наприклад, так званий картопляний голод в Ірляндії у середині дев'ятнадцятого сторіччя або ж періодичні голодомори в Китаї та Індії, що вигубили мільйони людей. Та всі ці нещастя мали свої природні причини, яким у той час людськими силами неможливо було протидіяти. Вони були наслідками неврожаю або через негоду, або через спустошення, спричинені комашнею чи іншими шкідниками. Картопляний голод в Ірляндії виник через неврожай картоплі, основної їжі ірляндців, а голодомори в Китаї та Індії були спричинені посухами та перенаселенням.

Але голод в Україні 1932-33 років був політичним голодом. За словами Малколма Маггериджа, особистого свідка цього голоду, «він являв собою свідомий витвір бюрократичних умонастроїв». І справді – це був голод народовбивчий, що його Сталін зі своїми однодумцями використав як спосіб підкорити собі українське селянство.

Голод 1932-33 років у Радянському Союзі становив подію, яку в широкому світі цілковито зігноровано, знехтувано, витлумачено хибно або зовсім перекручено. До сьогодні декотрі американські «фахівці»-радянологи затято дотримуються офіційного радянського заперечення факту голоду, хоч самі радянські достойники тепер уже говорять про голод сухим діловим тоном. Мабуть, тільки цим можна пояснити, чому й досі у США не здійснено докладного дослідження цього голоду. Американцям просто важко прийняти за правдоподібну таку неймовірну й нелюдяну акцію.

У цій книжці я описую, що діялося в моєму рідному селі під час тих чотирьох років – від 1929-го до 1933-го. Я переповідаю те, що сам бачив і пережив. Все тут занотоване справді сталося – я подаю тільки автентичні факти. Хоч розмови й виступи, ясна річ, не передані дослівно, змістом вони точно відповідають тому, що говорилося саме в той час. Усе це оперте на моїй живій пам'яті.

Дехто з моїх читачів здивується, як я зміг через багато років відтворити так багато подій і в таких деталях. Властиво, тут немає ніяких таємниць. По-перше, людина не забуває психологічних травм і трагедії свого життя, хоч би як сильно намагалася це зробити. По-друге, людина не може забути подробиць своєї боротьби за існування. То був час, коли всі люди в усій Україні жили від однієї кампанії до іншої, від однієї промови «вождя» до іншої, від однієї партійної постанови до іншої, від одного урядового указу до іншого і, нарешті, від одних зборів у селі чи на заводі до інших. Мені не сила притлумити в пам'яті ці речі. Подробиці й дати подій, описаних у цій книжці, перевірено за тогочасними радянськими газетами й журналами, що їх можна знайти в більших американських бібліотеках. Ця книжка точно змальовує перебіг подій у моєму селі за колективізації.

Ще один момент, на який я хочу звернути увагу читачів: Мирон Долот – це мій псевдонім, під яким я друкував у США, Німеччині й Швейцарії статті та брошури про голод.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Я народився і виростав у типовому українському селі[3] на Черкащині, розташованому менш як за двісті кілометрів на південь від столиці України. Село наше стоїть на лівому березі річки Тясмин, однієї з приток Дніпра. Та й гарне ж то було село! Зелені горби височіли на півдні за річкою, чорна, як смола, родюча рівнина простягалася на північ. Вона вся була помережена смугами ланів. Щовесни і щоліта ці смуги зливалися в суцільне море пшениці. Хвилі випещеного збіжжя, зелені навесні й золотаві влітку, звільна погойдувалися під лагідним вітерцем. Після жнив поля знову стояли голі й чорні, ніби в жалобі за втраченою своєю красою. Під кінець року наставала нова зміна кольору – зимова білість зливалася на обрії з сіро-синім морозним небом.

Село було велике – у ньому налічувалося десь із вісімсот господарств і проживало майже чотири тисячі чоловік. У центрі стояли громадські будівлі – церква, школа, крамниця, сільська рада, пошта і будинок, в якому жив і працював лікар. Майдан посеред села правив за місце гулянь, громадських зборів та ярмарку.

Як заведено в українських селах, хати стояли близько одна до одної. Небруковані вулиці ніяк не називалися, хоч кожна садиба мала свій нумер. Через село пролягав також небрукований курний шлях, що сполучав нас із довколишнім світом.

Наші хати були прості за конструкцією і виконанням. Дерев'яний каркас з грубо обтесаних колод обмазувався глиною, а

1 ... 3 4 5 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страта голодом, Семен Старів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Страта голодом, Семен Старів"