Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany"

27
0
24.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моя прабабця Катирина" автора Eugenio Romany. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 20
Перейти на сторінку:
лежав рушник із незакінченим візерунком хрестиком і голкою. Жінка показала мені рукою на стілець біля стола і, сівши скраю на лавку з іншого боку, запитально подивилася на мене.

‒ Я... ‒ У мене миттю вилетіли з голови проготовані дорогою різні версії моєї появи. ‒ Я ‒ Ваш правнук!

Обличчям моєї прабабці (а я чомусь не сумнівався, що це була саме вона) пробігла тінь. Вона продовжувала пильно мене роздивлятися. А подивитися дійсно було на що. Крупний мужчина років п’ятдесяти, з непокритою, як у вухлака, головою та коротким волоссям бобриком, одягнений у плямисті штани та розстібнутий, тому видно, що на хутрі, лапсердак темно зеленого кольору, говорить їй, тридцятирічній жінці, що є її правнуком.

‒ Шуткуєте, панночку? ‒ нарешті промовила вона.

‒ Вибачте, а яке нині число і який рік від Різдва Христового? Зрозумійте, це не жарт і дуже для мене важливо. ‒ На цей раз здивування яскраво проступило в очах жінки.

‒ Завтра ‒ Покрови, значить, нині 13-те жовтня 18-го року.

‒ Тисяча дев’ятсот вісімнадцятого? ‒ по інерції уточнив я.

‒ Так. Одна тисяча дев’ятсот вісімнадцятого року, ‒ чітко та ніби із задоволенням, перекочуючи в роті слова промовила пані-селянка.

‒ А я ‒ з майбутнього. З різницею у сто років.

«Магія чисел» ‒ подумав. Я вже не сумнівався, що «олівець» належав людям (а може НЕ людям), котрі мали відмінні від сучасної науки знання, котрі неосвідчені назвуть магією.

‒ До сьогоднішнього вечора я жив у дві тисячі вісімнадцятому році. А Ви ‒ моя прабабця. Ви ж Катирина Логінська, з дому Бутковських?

‒Так. ‒ Трохи здивовано відповіла вона.

‒ Ваш чоловік Іван зараз на фронті в Сербії. Не переживайте, з ним все буде добре. Велика війна вже закінчується. Він скоро повернеться та привезе насіння кукурудзи сорту «Кінський зуб». У Вас є діти і старший син Гиньо. Це мій дід. Мене назвали на його честь. А де він зараз?

Я говорив не зупиняючись і не даючи жінці вставити свої запитання. Якщо я буду змушений доводити кожне своє тверження, ми проговоримо всю ніч, а зранку, при денному світлі, все їй здасться нічною маячнею.

У дитинстві я фактично виховувався дідом, і ми дуже багато спілкувалися, тому я добре знав історію сім’ї по материній лінії. Мого батька дід не любив, тому я лише недавно, лише кілька років тому дізнався, що моя бабця, батькова мама, була з найбагатшої в селі родини. Але вона померла в 1944-му чи 1945-му році від випадкової кулі. Раніше я завжди думав, що це сталося при штурмі Тернополя навесні 1944-го року, а потім якось придивися до дати смерті на фігурі ‒ 1945-й рік і, співставивши це з тим, що по сусідству з ними був бій ястребків з бандеровцями (один з багаточисельних епізодів десятирічної громадянської війни на наших землях) засумнівався в офіційній сімейній версії. Може, в ті роки так було потрібно говорити. Я добре пам’ятаю, як сперечався до крові в дитячому садку, що столиця України ‒ це Львів… І що «нашими» в громадянську війну були не тільки «червоні», а й «зелені»…

‒ Він у Чернилеві в Коньків. Вони там виставу на завтра готують, ‒ довірливо повідомила жінка. Дивно, але вона мені наче повірила.

‒ Потрібно їх попередити. Поляки завтра ввечері нападуть на хату-читальню під час вистави. Бійка буде потужна, але смертовбивства не буде. Проте комусь з українців виб’ють око.

Мені дід такі речі не розказував, це я сам підслухав під час однієї з його зустрічей з другом дитинства, що потім виїхав до Канади. Я його ще добре запам’ятав завдяки шикарній авторучці, яку він мені подарував. У дідового приятеля була там невелика фабрика письмових приладь.

‒ То все Антіна затії, ніяк не заспокоїться.

Антін Конько був активним членом Радикальної партії Івана Франка. Потім він не раз вибирався у польський парламент.

‒ Потрібно написати Антіну листа. Я зранку поїду до Львова. Німці з австріяками програли війну. В Німеччині починається революція, а Австро-Угорщина розпадеться на окремі держави. Ми матимемо війну з Польщею і влітку наступного року ми цю війну програємо. Стрільці відійдуть через Збруч на Велику Україну. Дійдуть до Києва та майже всі там згинуть від тифу…

Про те, що частина з них спочатку об’єднається з денікінцями, а потім вілл’ється в Червону Армію, та все одно загине у сталінських застінках, я промовчав.

‒ А документи у Вас якісь є?

Я почав шукати у кишенях найстаріші з тих, що мав у сімейному архіві, фотографій. Я їх теж захопив з однієї з «музейних» коробок.

‒ Ось! ‒ Я поклав світлини на стіл. Вона пробігла поглядом по пожовклих фото і здивовано перевела погляд на мене.

‒ Ні, я маю на увазі метрики, паспорт чи якийсь мандат?

‒ Н-н-ні... Я зовсім забув, що впродовж довгих чотирьох років війни ця жінка сама вела всі справи сім’ї, бо чоловіка мобілізували в

1 ... 3 4 5 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany"