Читати книгу - "Азад Мунаді, Андрій Касьянюк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В Києві, як і по всій Україні, багато підземних приміщень. Причому, більшість із них занурені у темряву, бо життя в них немає. Там тільки роботи, котрі виробляють те, що життя забере.
У такий спосіб, в реальність втілилися найстрашніші очікування футуристів – бездушні роботи виробляють засоби вбивства людей.
Втім, якщо бути чесним, то цими засобами користуються люди, тож вбивати інших – це їхній свідомий вибір.
– У вибуху квантової бомби згорять мільйони людей… зокрема і діти, котрі взагалі не мають жодного відношення до війни.
Цю фразу сказав головнокомандувач ЗСУ, пан Дмитро Левець. І сказав він її у присутності інших верховодів країни. Тієї, що веде виснажливу війну. А ці люди мають її закінчити.
Десяток людей, найвищі політичні та військові чини зі Ставки Верховного Головнокомандувача, вони сиділи у підземному бункері.
Приміщення добре освітлювалося, і мало розміри десять на десять метрів, і три у висоту. Його стіни складалися з білих панелей, котрі допомагали освітлювати світлодіодним лампам. Меблі також були світлими, і геть простими, без зайвих ручок та візерунків – за роки війни українці відмовилися від розкоші, спрямовуючи усі доступні ресурси на перемогу.
І цього, на жаль, було замало – війна тривала, і все ще на їхній території.
І це при тому, що за роки війни Україна, у виробництві зброї, змогла стати самодостатньою, і слабко залежала від нерішучих постачань зброї від союзників. Але ж і Росія розгорнула військову промисловість, і теж отримувала допомогу від союзників, вже своїх. Тож, як би не рясніло поле бою від пострілів бластерів, як би часто не підіймалися у повітря заводи з глибин землі, але битва двох титанів здебільшого відбувалася на місці, бо ніхто з них не мав змоги пересилити іншого.
Зараз же, в України з’явилася така нагода – вітчизняні вчені розробили квантову бомбу, на квантовому же носії. Подібна бомба бере за основу ядерну боєголовку, а квантові технології посилюють її, завдяки чому та здатна перетворити на попіл сотні тисяч квадратних кілометрів. Носій же на квантових технологіях робить бомбу невловною, дозволяючи пройти навіть крізь квантове ППО.
Щоправда, у виробництві вони неймовірно складні, і другі повноцінні бомбу з носієм ще робити і робити. Та і квантовий носій не має змоги працювати з іншими, звичайними бомбами.
Втім, перша бомба вже готова, та продемонстрована на камеру. А розроблений до цього малопотужний зразок спокійно пролетів усю Росію, та спепелив поверхню безлюдного острова на Чукотці. І цього виявилося достатнім, щоб люди за кордоном повірили, що українці на таку квантову зброю здатні; але виявилося недостатнім, щоб люди повірили, що люди готові знищити мільйони інших людей.
– Ті діти, що народилися до війни, могли б вже хоч якось і протестувати проти неї, – почав відповідати Левцю прем’єр-міністр, Іван Трембовецький, – а ті, що народилися вже після початку війни… – один похмурий чоловік подивився на іншого похмурого, – скажіть… чому їхні батьки народжували, замість того щоб припинити вбивати?
– Вдалий вираз, – втрутилася Наталія Нічик – голова керівної партії, та близька соратниця президентки, – але діти все одно не заслуговують на смерть. Та й дорослі, котрі не брали безпосередньої участі у війні… У будь-якому разі, злочинців треба судити і перевиховувати, а не вбивати.
Морозець зітхнула та прикрила очі.
Вони були готові скинути бомбу ще кілька тижнів тому. Але Ставка довго сперечалася, поділившись на тих, хто цінує людське життя і проти використання бомби, і тих, хто цінує людське життя, але бомбу використати готовий.
Дискусії точилися, як і бої на фронті. Тож президентка, поборниця бомбардування, зробило вольове зусилля… і винесла це питання на голосування у Раду. Вона розуміла, що цивільні ймовірніше проголосують проти удару, і була готова змиритися із таким рішенням представників свого народу… але, немов злий жарт Диявола, голосування сотень людей закінчилося нічиєю.
Тоді Левець запропонував провести референдум. На що верховна головнокомандувачка, людина з вирішальним голосом, подала його в такий спосіб:
– Досить.
Жінка розплющила очі.
– Досить, – безвиразно сказала Морозець, подивившись на подругу. – Ми обговорювали це питання гуманності вже безліч разів. Сьогодні залишилося просто зробити те, що може завершити війну.
Дмитро Левець нахмурився, окинув поглядом решту противників бомбардування, і сказав:
– Ми довели, що в нас є квантова бомба, тож союзники нарешті дотиснуть Росію, і примусять її до перемовин на наших умовах. Тоді як скинута бомба тільки продовжить війну. А якщо вони спробують помститися ядеркою… – головнокомандувач похитав головою.
– Десять відсотків, – верховна легенько зморщилася. – І не спробувати при таких шансах – дурість.
– Але десять відсотків це не так вже й мало… та і знищувати стільки людей! – військовий проникливо та з очікуванням подивився на президентку. – Це не гуманно!
Безвиразність Морозець тріснула, немов лід, і жінка рикнула:
– Не гуманно! Але росіяни побачили наслідки на своєму острові, проте не вірять, що ми скинемо бомбу на цивільних! Тож використовувати бомбу як лякалку не вийде – треба діяти, і не боятися наслідків! – президентка гупнула по столу. – Досить смертей, Дмитро! Досить наших смертей! Звичайні росіяни це громадяни воюючої з нами країни, котрі не припиняли війну весь цей час, тож не треба казати про негуманність знищування стількох людей! Вони не гідні жити!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Азад Мунаді, Андрій Касьянюк», після закриття браузера.