Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Джекпот, Анна Харламова 📚 - Українською

Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джекпот" автора Анна Харламова. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 38
Перейти на сторінку:
Глава 4

   Вікторія почимчикувала на кухню, тихо промовляючи:
   — Нема за що.
   Доки він мив руки, вона почала розігрівати плов та нарізати хліб.
   Дмитро вийшов з ванної, і оглядівся. Бідно… дуже бідно… Звичайно було зрозуміло, що це квартира, яку знімають,… але… Старі шпалери вісімдесятих,… лакована антресоль, яка виглядала зі спальні, чи то вітальні,… і старий лінолеум… Він наче потрапив у дитинство, у квартиру до бабусі і дідуся. Йому шкода стало, що така молода дівчина, - проживає в таких умовах. Проте… ніяких сентиментів, - він тут бо йому треба виграти парі. І це все, що його повинно цікавити, і до чого він має пройматися сентиментами.
   Він втягнув носом… аромат спецій задурманив ніс. Дивовижні пахощі йшли, як він зрозумів із кухні, у яку він і направився.
   Зупинившись у дверях, і обпершись об одвірок, Дмитро спостерігав, як дівчина «чаклує» над чаєм… гарячим та запашним. Її пальчики щось додавали у золоту рідину, - його зацікавило, що ж саме і він запитав:
   — Що це?
   Вікторія підскочила, і розсипала зірочки Анісу та насіння Кардамону на стіл.
   — Ти мене налякав… — Задихала важко вона, хапаючись за серце.
   — Вибач… я не хотів… — Він підійшов до столу, і почав допомагати їй збирати спеції. — Ти, додаєш це у чай?
   Вікторія похитала головою.
   У її руках була зірочка Анісу, яку вона кинула до гарячої рідини.
   — Так. Ці спеції зігріють,… та допоможуть зняти стрес… і взагалі це дуже ароматно та смачно. — Пояснила Вікторія, збираючи на столі останні зернятка.
   Їхні руки зустрілись на одній і тій же зірочці. В цю саму мить, вони зустрілись поглядами,… як тоді у коридорі… Час зупинився – наче у казці… декілька довгих секунд, вони дивилися у вічі одне одному.
   — А ти пахнеш корицею… і кавою… — Злетіло з язика Дмитра.
   Вікторія забрала руку і тихо сказала:
   — Це все тому, що я продаю її. — Вона зашарілась, не знаючи, що і ще можна сказати, і взагалі, як реагувати на його слова.
   Дмитро прокашлявся та запитав:
   — Ти, давно тут мешкаєш?
   — Давно. Два роки. — Вона вказала на стілець рукою, і промовила: — Сідай. Будемо їсти.
   Хлопець побачив, як вона неохоче відповідає на запитання. Він одразу зрозумів, що вона сором’язлива, але її вогник в очах, казав, що він може спалахнути… потрібен лише час. Тим паче – вона така красуня, що очей не відвести… проте, він тут для того, щоб закохалась вона, - а не він.
   — Дуже смачно пахне. — Сідаючи на стілець, промовив він.
   — Сподіваюсь, тобі посмакує. Смачного. — Вікторія сіла навпроти, і узявши до рук чашку з чаєм, зробила ковток, майже замурликавши від задоволення.
   Дмитро усміхнувся її безпосередності.
   Мила, хороша та дуже проста… Давно він не зустрічав таких, - простих дівчат.
   В його думки увірвались: Анастасія; Лана та Ольга… з якими він перебуває у гарних та тісних стосунках… Ці дівчата завжди знають чого хочуть,… і кого… З ними особливо мудрувати не потрібно,… а головне не потрібно брехати… Секс… лише секс… відрив та туса до самого рання. Йому це до вподоби і їм це до вподоби, тож – всі задоволені і щасливі. Ніякого кохання; побачень; пояснень; романтики і зрад. Все у «шоколаді». Йому подобається його життя… його багате, пафосне життя, у якому є: гроші; вечірки; випивка; тачки та секс… багато сексу.
   Вікторія посунула до нього тарілочку з хлібом, і цим самим привернула його з роздумів у реальний час.
   Узявши до рук ложку, він набрав плов, і закинув його до рота.
   Здивуванню не було меж.
   Смачно дуже-дуже смачно!
   — Ти, сама готувала це? — З широко розплющеними очима, запитав він.
   — Так,… а що не сподобалося? — Нерішучість у її голосі дзвеніла, як струмочок холодної води.
   — Навпаки! Дуже смачно. — Він знову набрав цілу ложку плову, і додав: — Тобі б свій ресторан відкрити.
   — Ага. — Недовірливо похитала головою Вікторія.
   Дмитро наче вловив сигнал, і запитав:
   — Ти не віриш в свої сили? — Він засміявся, і дивлячись у її прекрасні сірі очі, знову запитав: — Чи власний ресторан не хочеш відкривати?
   Вікторія тихо засміялась, її очі весело заблищали.
   — Якщо чесно, я планувала колись бути перекладачем, проте за ці два роки багато чого змінилось, і я дійсно хотіла працювати в якомусь кафе. — Вона сама не зрозуміла, як розбовкала свій маленький секретик.
   — То ж я потрапив в ціль! — Він плеснув у долоні. — Проте, чому кафе?
   Вікторія здивовано підняла брови, і ледь не вдавилася пловом.
   — Як це чому?... Бо у мене немає заможного ні тата,… ні «папіка», який організує мені власний ресторан. Тож… мені хоча б працювати у якомусь пристойному кафе.
   Дмитро не зупинявся штурмувати її, - цікавість брала верх.
   — То чому, ти не влаштуєшся в кафе,… а мерзнеш у кіоску на вулиці? — Він узяв чашку з ароматним чаєм, і зробивши ковток, - віднісся у релакс. — Вау! Клас!
   Вікторія дивилася на його задоволене обличчя, і сама розпливалась в усмішці.
   — Смачно?...
   — Дуже! Я ще такого чаю смачного чаю ніколи не куштував! — Він знову зробив ковток і прицмокнув. — Ти повинна бути шеф кухаром, - а не перекладачем! Це сто відсотково!
   Вікторія розсміялась жвавим, веселим сміхом.
   — Дякую, Дмитре.
   — То… чому все таки кіоск, а не кафе? — Хлопець узяв шматочок хліба, і вкусивши його, подивився у вічі, які виказували легкий смуток.
   Зітхнувши, Вікторія все таки сказала:
   — Хто візьме ту, у якої немає освіти?... Я не вчилася на кухара… тож…
   — У тебе є щось важливіше ніж папірець про освіту... — Знизив він плечима і усміхнувся.
   — І що ж?... — Вона нахилила голову в очікуванні на відповідь Дмитра.
   — Талант. — Дмитро знову ковтнув гарячого, запашного напою, і відкинувшись на спинку стільця, промовив: — Треба щось придумати…
   — Не вигадуй, Дмитро… Я давно не дитина, щоб вірити у дива, чи здійснення мрій за допомогою Новорічної магії. — Вікторія встала, і почимчикувала до умивальника помити каструлю, у якій, ще кілька хвилин назад знаходився плов.
   — Погано, що ти не віриш у себе та свої сили, Вікторіє… Погано… — Похитавши головою, він замислився. В його ясну голову прокралися цікаві думки. У нього є ідея, - і завтра він почне її втілювати у життя.
   Вікторія обернулась і подивилася на хлопця, який розвалився на стільці, як у себе вдома,… і про щось міркував, потягуючи запашний чай.
   А чи не зробила вона помилку, - запросивши невідому їй людину,… тим паче чоловіка до себе додому?... Якось він дуже себе вільно та невимушено почуває…
   — Я вірю у себе, - але я також знаю, де проходить грань між фантазією і реальністю. — Витираючи руки об рушник, вона запитала: — Дмитро, - вибач, що я це скажу,… але ти мене правильно зрозумій… — Вона розчервонілась. — Якщо ти почнеш, - чіплятися… Я за себе не відповідаю. — Вікторія насупила брови, наче намагалась залякати свою здобич.
   Дмитро підняв брови до гори, секунду мовчав, а потім вибухнув здоровим, чоловічим сміхом.
   — Вибач… Вибач… — Він тримався за живіт, і відкашлював чай, який пішов не в те горло від сміху. — Я нормальний. Реально – но-рма-ль-ний. Без твого дозволу, я не вийду з кухні – обіцяю.
   Вікторія примружившись, уважно вислухала Дмитра, а потім додала:
   — Ти не в’язень,… але…
   — Хочеш… я піду? — Він удавано зітхнув, а потім встаючи зі стільця, додав: — Я зігрівся,… гарно поїв… тож можу – йти. Дякую тобі, Вікторіє.
   — Нікуди ти не підеш! От навигадував! — Вона оббігла його і встала біля дверей, перегородивши шлях.
   Дмитро добре знав, що і як сказати, щоб дівчина відчула провину за те, що витурює його, такого бідолаху на вулицю в лютий мороз.  
   Спрацювало!
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 3 4 5 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джекпот, Анна Харламова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джекпот, Анна Харламова"