Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 126
Перейти на сторінку:
тямі… Та ти ж не здуру це сказав: я знаю, тебе інше щось змусило. Ти, либонь, думав… Ні, ти недобра людина!

Сказавши це, вона втерла шитим рукавом своєї сорочки сльозу, що миттю зблиснула й прокотилася жарко зашарілою щічкою, немов падаюча зірка по теплому вечірньому небу.

«Чорт забирай усіх на світі вчителів!» — подумав Онисько, дивлячись на зашаріле личко Катерини, на якому посмішка, що з’явилася наново, довго сперечалася з неприємним почуттям і зрештою розсіяла його.

— Побий мене грім на цьому самому місці! — закричав він нарешті, не змігши подолати внутрішнього хвилювання і охоплюючи однією рукою кругленький стан її, — якщо я не так само радий тому, що ти не любиш Івана Йосиповича, як старий Бровко, коли я винесу йому помиї.

— Знайшов чому радіти! через це ти станеш ще більше скалити зуби, коли почуєш, що майже всі дівчата нашого села кажуть те саме.

— Ні, Катерино, цього не кажи. Дівчата-то люблять його. Допіру йшли ми з ним через село, так раз у раз і визирають з-за тину, наче жаби з болота. Поглянь направо — так і пропала, а з лівого боку визирає інша. Тільки диявол забери їх разом з учителем! Я б віддав штоф найкращої третьопробної горілки[29], щоб дізнатися від тебе, Катерино, чи любиш ти мене хоч на копійку?

— Не знаю, чи люблю я тебе; знаю тільки, що ні за що б на світі не вийшла за п’яницю. Кому любо жити з ним? Нещаслива доля родини тієї, де вибереться такий чоловік; у хату і не зазирай: жебрацтво та злидні; голодні діти плачуть… Ні, ні, ні! Хай Бог милує! Дрож проймає мене за однієї думки про це…

Тут прекрасна Катерина проникливо поглянула на нього. Мов засуджений, з пониклою головою, занурився кухмістер у своє минуле. Тяжкі думи, породження таємних гризот сердечних, вирізувались на обличчі його і показували ясно, що на душі в нього не надто було радісно. Проймаючий погляд Катерини, здавалось, пропікав його нутро і піднімав назовні всі розгульні вчинки, що проходили перед ним довгим, безмаль безкінечним ланцюгом.

«Справді, на що я схожий? кому угодне життя моє? Хіба що досаждаю панії. Що я зробив до сих пір такого, за що б сказав мені дякую добрий чоловік? Все гуляв та гуляв. Та чи гуляв коли-небудь так, щоб і на душі і на серці було весело? Нап’єшся, як собака, та й протверезієш теж, як собака, якщо не протверезять тебе ще гірше. Ні! чорт забирай… собаче моє життя!»

Чарівна Катерина, здавалось, вгадувала його філософські розумування з самим собою і тому, поклавши на плече йому смаглявеньку руку свою, прошепотіла упівголоса:

— Еге ж, Ониську, ти не станеш більше пити?

— Не стану, моє серденько! не стану; хай йому всяка всячина! Все для тебе готовий зробити.

Дівчина подивилась на нього ніжно, і зачарований кухмістер кинувся обнімати її, обсипаючи градом поцілунків, якими давно не наповнювався мирний і спокійний город Харка.

Щойно поцілунки закоханих встигли пролунати, як дзвінкий і пронизливий голос страшніший грому вразив слух розніжених. Підвівши очі, кухмістер з жахом побачив Симониху, що стояла на перелазі.

— Славно! славно! Ото та й дітки! У нас у селі ще й не знають, як хлопці цілуються з дівками, коли батька немає вдома! Славно! Ото та й мандриківська овечка! Кажіть же тепер, що бреше приказка: у тихому болоті чорти водяться. Так ось що діється! так ось які фіглі!..

Зі сльозами на очах змушена була красуня піти в хату, знаючи, що нічим іншим не можна було позбавитись від отруйних слів хазяйки шинку.

— Тіпун би тобі під язика, стара відьмо! — гримнув кухмістер, — тобі яке діло?

— Мені яке діло? — вела невтомна шинкарка, — оце гарно! Парубки зволять лазити через тини в чужі городи, дівки приманюють до себе молодиків — і мені немає діла! Зволять женихатися, цілуються і мені нема діла! Чи ти чув, Карпо? — закричала вона, прудко повернувшись до чоловіка, який, проходячи мимо, не звертаючи ні на що уваги, йшов, помахуючи батогом поперед так само повільно виступаючої корови. — Чи чув ти? зупинись на хвилиночку. Тут така історія. Харкова донька…

— Тьху, диявол! — закричав кухмістер, плюнувши в бік і втративши останній терпець. — Сам сатана перерядився в цю бабу. Постривай, яга! хіба не знайду вже, чим відплатити тобі.

Тут кухмістер наш заніс ногу на тин і в одну мить опинився у панському саду.

Було вже не рано, коли він прийшов на кухню й взявся куховарити вечерю. Явдоха, одначе ж, не могла не помітити в усьому незвичайної його неуважності. Часто задуманий кухмістер підливав оцту у сметанну кашу чи з поважним виглядом насовував свою шапку на рожен і хотів смажити її замість курки. За вечерею Ганна Іванівна ніяк не могла збагнути, чого каша була кислою до неймовірності, а соус так пересолений, що не було жодної можливості взяти до рота. Єдино тільки з поваги до понесених ним у той день трудів залишили його в спокої: іншим часом це не минулося б даремно нашому герою.

— Ні, пане вчителю! — твердив він, лягаючи на свою дерев’яну лавку й підмощуючи під голову свою куртку, — не бачити вам Катерини, як вух своїх! — І, завернувши голову, наче доморослий гусак, поринув у мрії, а з ними і в сон.

Переклад Т. Михед

<Глави з роману «Гетьман»

<І> Глава з історичного роману*

Тим часом посланник наш переїхав межу, що відокремлює нині Пирятинський повіт від Лубенського. Загальних, проїжджих доріг тоді не було в Малоросії, але майже кожному відомий був який-небудь путівець — на думку його, найближчий. Часто така дорога, відхиляючись від рівної поверхні, прослизала у вибоїни, дерлася косогором, звішувалася над провалами, і один нерівний, злегка протоптаний підковою коня слід означав її відхилення. Досить було тільки виїхати в дорогу, щоб навчитися не перебирати ночівлями. Головна ж незручність для мандрівника, не знайомого з місцями, була та, що він повинен був, на відстані двадцяти п’яти чи п’ятдесяти пострілів з рушниці, вивідувати чи випитувати путі в жителів, котрих свідчення завжди майже різноголосили.

Пустивши повіддя та похиливши голову, вершник наш давно вже поринув був у роздуми, і тільки грудки й пні зрублених дерев, що зрідка траплялися й змушували спотикатися вірного

1 ... 3 4 5 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь"