Читати книгу - "Не ображай відьму на Хелловін, Тая Стрельцова"

Спочатку у слухавці повисла тиша, а потім Артур зайшовся сміхом і довго не міг зупинитись.

— Слухай, тобі вчора тільки піцца на голову впала чи, може, ще щось? — трохи заспокоївшись, спитав.

— Мені не до жартів! — гаркнув Ігор.

— Навіть не знаю, як реагувати, — знов почав сміятись Артур.

— Добре. Тоді я відправлю тобі фото. Краще сядь.

Ігор перервав дзвінок, сфотографував обличчя, так, щоб вуха було видно, потім руки з кігтями на пальцях і відправив фото другу. За кілька хвилин дзвонив уже він.

— Ну? Що тепер скажеш? — спитав Ігор, щойно прийняв дзвінок.

— У мене нема слів, — ошелешено проговорив Артур. — Ніколи нічого подібного не бачив. Що з тобою сталось?

— Кажу ж тобі: відьма виявилась справжня! — з відчаєм крикнув у слухавку.

— О! А що тепер робити? — розгубився друг. — Я завжди думав, що таке тільки в казках буває…

— Я тобі тому й дзвоню, щоб разом щось придумати!

— Та що я придумаю? Я твоєї відьми і в очі не бачив! Може, тобі з нею поговорити? — запропонував.

— Пробував, — зітхнув. — Кажу ж: на додачу до вух з’явились кігті. А вона ще й на хвіст натякала… Бач, перевиховати мене вирішила!

— Он як… — замислився Артур. — То вона образилась? А ти не намагався якось загладити свою провину? Ти ж ніби щось розбив у неї вдома вчора? Відшкодуй все-таки збитки, вибачся…

— Вибачитись? — здивувався Ігор.

— Саме так. Уявляєш, люди іноді вибачаються, — хмикнув друг.

Власне, Ігор не проти. Особливо враховуючи те, в якому стані він перебуває. І чому сам не додумався? Напевно, то все через стрес. З опалу діяв. Не кожного дня такі зміни в собі бачиш. Тепер же треба заспокоїтись, подумати, які слова дібрати, щоб улестити цю відьму. Коли в тебе котячі вуха й кігті, тут вже не до гордощів…