Читати книгу - "Не ображай відьму на Хелловін, Тая Стрельцова"

— О! Вийшов-таки! — відразу помітила його появу відьма. — Знаєш, як для кота-компаньйона, ти не дуже товариський… Треба добре подумати, чи лишати тебе… — скривилась.

Ну, тримайся, відьмо! Ігор набрав повні котячі груди повітря і…

— Мьа-а-а-ав! — вигукнув і замовк, вирячивши очі.

Запанікував, сіпнувся в один бік, в другий. Ні, не може бути. Треба спробувати ще раз. Вже тихіше, несміливо спробував заговорити, але знову тільки «Мьа-а-а-ав» почулось, але вже якось жалібно.

Впав буквально на підлогу, розбитий горем. Він — кіт. Тепер назавжди. І все, на що зараз може надіятись, щоб відьма, яка посміюється, дивлячись на нього, не викинула його на вулицю. Таким жалюгідним себе відчув.

— Не варто так страждати, котику, — присіла поруч дівчина. — Не таке вже й погане життя у котів, — погладила Ігоря за вушком.

А це приємно, виявляється, аж очі примружив, трохи заспокоюючись. І якось саме собою вирвалось мурчання.

— От бачиш, вже й звикаєш, — посміхалась дівчина. — До ранку й не згадаєш, як бути людиною.

Піднялась і пішла з вітальні у свою кімнату, зачинивши двері. А Ігор озирнувся навкруги. Тиша, темрява, тільки місячне сяйво наповнює кімнату, створюючи дивовижні тіні, через які атмосфера здається трохи містичною. А Сніжинка спить собі в куточку на дивані й вухом не веде. Зітхнув Ігор і теж зайняв протилежний куток дивану. Якщо не можеш втекти від реальності, треба її прийняти…