Читати книгу - "Поцілунок темряви, Ангеліна Вовк"

    Останнє слово мене трохи збентежило, але я постаралася не подати вигдяду. Легка усмішка робить дива.

Крісто, я знаю, що ти в нас новий спеціаліст, ще не маєш такого досвіду, свіжа кров у нашому колективі, тому хочу просити тебе взяти один проєкт. Надіюся, без крові, - підкреслила я.

     Віктор Борисович спершу не зрозумів, але за мить розсміявся із своїх же слів про свіжу кров у колективі.

Розумієш, це для нас важливий клієнт, бо проєкт на крупну суму. А йому весь час недогода. Якщо працівники з досвідом не можуть догодити, то що я робитиму? Та я не дизайнер. Не хвилюйся. Замовник - людина дуже багата, але зайнята та скрита. Наші дизайнери будуть працювати, а твоя робота буде все контролювати та вести документацію. Ну я так і роблю з іншими проєктами. Не проблема. Проблема в тому, - продовжував Віктор Борисович помаленько, обдумуючи кожне слово, - що це за містом і замовник просить працювати безпосередньо на об’єкті.

    Я задумалася. Позиція мого начальника зрозуміла: сам не поїде, не залишить фірму, Олександра - подруга давнього друга та й давній працівник, а мене, “свіжу кров”, можна дати “на м’ясо”. 

А як я добиратимуся додому? Я ще не маю свого авто. Все врегульовано: вам буде виділено гостьовий домик, а на вихідні команда їхатиме додому, то ти з ними зможеш повернутися.

     Що робити? Виходу нема. Мушу погодитися, щоб зберегти роботу. Віктор Борисович підсунув мені договір, я переглянула документ і поставила підпис.