Читати книгу - "Рудик, Mary Uanni"

Загорнувшись у чорний халат, я здивувалася. Чорний? Усі ж халати завжди білі, а тут... "Це щось новеньке," — подумала я з легким усміхом і попрямувала до спальні. Нашої спальні.

Нашої? Я різко хлопнула себе по щоці, намагаючись вправити собі мізки. Ні, я не закохалася. Просто шок, і все.

На його поверсі ліжка лежали речі: чорна сорочка і міні-шорти з джинсової тканини.

— Сорочка моя, а шорти — це все, що я знайшов із жіночого одягу, — сказав він, стоячи поруч. — Завтра принесу щось інше.

Поруч лежала резинка для волосся та гребінець.

— А де мені переодягтися?

Він підійшов до столу, розкрив ширму й жестом запросив за неї.

— Там.

Я неохоче попрямувала до ширми, сподіваючись, що він нормальний і нічого дивного не зробить. На щастя, так і сталося.

Сорочка на мені виглядала комічно: майже до колін, рукави просто величезні. Коли я вийшла з-за ширми, він закотився сміхом, який миттєво заразив і мене.

— Ну що ти хотів? Ти ж двометровий шкаф, а я маленький грибочок, — сказала я, намагаючись вгамувати сміх.

Він підійшов і почав акуратно підкочувати рукави.

Я дивилася на нього, як він стоїть, повністю зосереджений на цій, здавалося б, дрібниці. А потім, підвівши очі на мене, він встав із колін, глянув мені в очі, лагідно посміхнувся й зібрався було йти до свого ліжка.

— Рудик, — покликала я, ледь усвідомлюючи, що сказала це вголос.

Він зупинився й обернувся. Його погляд був лагідним і водночас трохи здивованим. У ньому читалося або "Як ти мене назвала?", або "Що сталося?".

— Дякую, — тихо вимовила я.

Він посміхнувся ще ширше й сказав:

— Нема за що. Іди спати.

Я залізла на другий поверх, вкрилася ковдрою, хоча в кімнаті було тепло. Просто звичка.

Він узяв пульт і вимкнув гірлянду.

— Якщо буде страшно вночі, буди мене, Грибочок, зрозуміла?

Я усміхнулася й тихо відповіла:

— Угу.

Затишок, що наповнив кімнату, огорнув мене м'яким теплом, і я заснула, думаючи про те, як несподівано змінився цей день.