Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Того року замість поїздки до Азовського моря всією родиною, я відправився туди сам. Мені був потрібен час побути наодинці, помізкувати, як жити далі, як вчинити краще. Думки про зраду мене душили. Зраджувати у відповідь Олю я не хотів, але так вийшло, що побачив її — янгольську дівчину. Врода Анжеліки, її граційний стан, її аура спокою з солодким присмаком радості — все це мене полонило мало не з першого погляду. А далі все сталося не з моєї волі. Мене до неї тягнуло! І я не встояв.

Коли я повернувся до дружини після відпочинку, перший час вважав, що моєю помилкою було знайомство з Анжелікою. Прощаючись, я розумів, що прив'язався до неї, а вона до мене. Я бачив, як в її очах скупчились сльози, коли цілував вишневі вуста востаннє, тож сварив себе, що дозволив курортному роману статися. Та лише перегодом я збагнув, що помилкою була не зустріч із янголом. Помилкою було відпустити її. Нині, коли я гість в її домі — я розумію це, як ніколи. Попри обіцянки дружини — мене знову зрадили. Я наробив дурниць, залишивши у своєму житті зовсім не ту людину, з котрою був би щасливим і яку б ощасливив навзаєм. Але, що тепер? Лікті кусати — ось що мені лишається...

Ще раз роззирнувшись приміщенням, тяжко зітхаю. Може б розвернутися та піти, не попрощавшись? Навіщо ятрити собі серце та ялозити своєю присутністю очі Анжеліки? Я б не сказав, що побачивши мене красуня зраділа. Вірогідно, ось там за стінкою, куди вона втекла, дівчина ставить собі питання, якого біса я приперся? Дивуюся ще, як вона пустила мене до квартири. Я б на її місці прогнав себе. Нічого мені робити — так пороги оббиваю чужих родин, своєї не зумівши зберегти...