Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

Двері грюкнули.

Настя мовчки стояла на місці, її очі були опущені вниз.

Я провів рукою по обличчю, відчуваючи, як наростає втома.

Що ж, здається, тепер усе дійсно змінилося.

Я видихнув, намагаючись зібрати думки. Настя стояла, міцно притискаючи до себе кошеня, її очі були опущені, а плечі напружені. Віка залишила по собі атмосферу вибуху — гнів, напруга, розгубленість.

— Пробач за це, — нарешті сказав я, провівши рукою по волоссю. — Віка не мала права так на тебе накинутися.

Настя мовчала кілька секунд, а потім тихо відповіла:

— Це нормально. Я на її місці теж була б зла.

Я похитав головою:

— Вона повинна була вислухати, перш ніж влаштовувати сцену.

Настя знизала плечима.

— Це її емоції. Вона тебе любить.

Я не знав, що сказати. Любить? Чи це було щось інше? Віка завжди мала сильний характер, звикла контролювати все, включно зі мною. Але любов…

Я глянув на Настю. Вона все ще стояла насторожено, ніби чекала, що ось-ось я скажу їй піти.

— Тобі не варто через це переживати, — запевнив я. — Віка поїхала, і… якщо хочеш, можеш залишитися.

Настя нарешті підняла на мене погляд.

— Ти впевнений?

Я кивнув.

— Так. Я ж тобі обіцяв, що допоможу. І я дотримаю слова.

Я глянув на годинник — вже було далеко за ранок. Після скандалу атмосфера в будинку все ще залишалася напруженою.

— Ти, мабуть, голодна? — запитав я, трохи м'якше, ніж зазвичай.

Настя злегка кивнула, все ще обережно погладжуючи кошеня.

— Давай поснідаємо, — запропонував я. — І малого теж треба погодувати.

Її губи ледь сіпнулися в подобі усмішки.

— А в тебе є щось для кошенят?

Я задумався. Напевно, ні.

— Щось знайдемо. В крайньому разі, з'їздимо до зоомагазину.

Настя подивилася на мене з подякою, а потім обережно знову загорнула кошеня в ковдру.

— Добре.

Ми разом попрямували на кухню, і я відчув, що напруга у моєму тілі починає потроху спадати.

Я поставив перед Настею чашку ароматної кави та тарілку з омлетом. Сам теж узяв каву, хоча їсти особливо не хотілося. Після скандалу з Віком в голові ще крутилися думки, але зараз я хотів трохи нормалізувати ситуацію.

Настя їла повільно, зосереджено, ніби намагалася не звертати уваги на мене. Кошеня, яке вона взяла з собою на кухню, вмостилося на її колінах і мирно спало.

— Що ти будеш робити далі? — запитав я, обережно спостерігаючи за її реакцією.

Вона зупинилася на мить, опустила виделку.

— Не знаю… Спочатку треба вирішити, де жити. А потім вже думати про інше.

Я кивнув. Це було логічно.

— А з роботою як? — продовжив я.

Вона знизала плечима.

— Шукатиму щось. Але поки що… складно сказати.

Я трохи помовчав, потім зітхнув і відставив чашку.

— Якщо хочеш, можеш попрацювати в мене на фірмі.

Настя здивовано підняла очі.

— У тебе на фірмі?

— Так, — підтвердив я. — Не турбуйся, не тому, що я тебе жалію. Просто ти розумна, і думаю, могла б знайти себе в нашій компанії.

Вона уважно подивилася на мене, ніби намагаючись зрозуміти, чи це жарт.

— Це серйозно?

— Абсолютно, — запевнив я.

Настя задумалася. Було видно, що пропозиція її здивувала, але водночас і зацікавила.

— Я подумаю, — нарешті сказала вона.

— Подумай, — кивнув я. — Але знай: пропозиція в силі.

Ми знову повернулися до сніданку, а я помітив, що вона трохи розслабилася. І чомусь це дало мені відчуття, що все буде добре.