Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

Я сиділа на кухні, обхопивши руками чашку з недопитою кавою. В будинку було тихо, навіть кошеня заснуло десь на дивані, згорнувшись клубочком. Олег поїхав у справах, і вперше за останні дні я залишилася зовсім сама.

Все, що сталося, здавалося нереальним. Ще кілька днів тому в мене була звична, нехай і не дуже щаслива, але зрозуміла реальність. А тепер я сиджу в чужому будинку, мої речі лежать у кімнаті, яку я навіть не знаю, чи можу називати своєю, а поруч зі мною муркоче кошеня, яке теж випадково стало частиною цієї історії.

І Олег… Його вчинки мене бентежили. Він не був зобов’язаний мені допомагати, та й узагалі — ми майже не знали одне одного. Але він забрав мене з вулиці пізнього вечора, дав притулок, навіть терпів усі наслідки цього рішення, включно зі скандалом від його нареченої.

Я зітхнула й провела рукою по волоссю.

А тепер він ще й пропонує роботу.

Це виглядало надто щедро, надто несподівано. Я не знала, як до цього ставитися. Частина мене хотіла погодитися — це був шанс почати спочатку, не шукаючи роботу місяцями й не думаючи, де взяти гроші на оренду житла. Але інша частина боялася. Що, якщо він просто жаліє мене? Що, якщо я прийму пропозицію, а потім усе ускладниться ще більше?

Я знову зробила ковток кави, відчуваючи, як вона вже охолола.

Мені потрібен був час, щоб вирішити. Але одне я знала точно — так, як було раніше, вже не буде. І, можливо, це не так уже й погано.

Після сніданку, я занесла котика наверх, а сама вирішила трохи прогулятись на свіжому повітрі. У дворі знайшла лавку, присіла щоб трішки відпочити.

Після прогулянки піднялася до своєї кімнати, повільно зачиняючи за собою двері. Всередині було затишно — м’яке світло проникало крізь вікно, а на ліжку, згорнувшись клубочком, спав мій несподіваний супутник.

Я сіла поруч і легенько провела рукою по його пухнастому бокові. Кошеня потягнулося, позіхнуло й розплющило на мене свої великі очі.

— Привіт, малий, — усміхнулася я.

Він потягнувся ще раз і видерся мені на коліна, замуркотівши.

— Тобі ж треба ім’я, правда? — задумливо мовила я, погладжуючи його за вушком. — Не можу ж я весь час кликати тебе просто «котик».

Він пильно дивився на мене, наче справді чекав, яке ім’я я йому виберу.

— Може, Марсик? Або Тайгер? Хоча ні, ти не схожий на тигра…

Кошеня лизнуло мене в палець і грайливо вкусило. Я засміялася.

— Добре, а що, якщо… Макс?

Він замуркотів ще голосніше й ткнувся носом у мою долоню.

— Тобі подобається? Макс?

Кошеня вдоволено скрутилося клубочком у мене на колінах.

— Ну ось, значить, ти тепер Макс, — усміхнулася я, легенько торкнувшись його лапки.

Здавалося, він теж був не проти.

Я вирішила приготувати вечерю для Олега – як знак вдячності за все, що він для мене зробив. Він дав мені притулок, допоміг, коли я була в безвиході, і навіть запропонував роботу. Це був несподіваний поворот у моєму житті.

Я зібрала волосся у хвіст і закотила рукави. На кухні було тихо, лише іноді чути було, як за вікном проїжджають машини. Я обрала щось не надто складне, але смачне – пасту з вершковим соусом і куркою. Поки вода закипала, а шматочки курки рум'янились на пательні, я знову задумалася над його пропозицією.

Робота у його фірмі… Це шанс почати з чистого аркуша, перестати тікати від минулого і знайти щось стабільне. Але чи правильний це вибір? Чи не буде це дивно — працювати на людину, яку я знаю так мало?

Я зітхнула і перемішала соус. З іншого боку, можливості, подібні до цієї, не випадають щодня. А якщо я відмовлюся – що далі? Де я житиму? Що робитиму?

— Що скажеш, Максе? — запитала я кошеня, яке сиділо на столі й уважно за мною спостерігало. Воно кліпнуло очима і ліниво облизнуло лапку.

— Ти правий, — усміхнулася я. — Вирішу після вечері.

Я виклала пасту на тарілки, прикрасила зеленню і поставила їх на стіл. Лише залишалося дочекатися Олега і подивитися, чи сподобається йому мій сюрприз.