Читати книгу - "ЗапІзнІле Каяття, Роман Олійник (Argonayt)"

Тихий дзенькіт фарфорових чашок відірвав Катерину Максимівну від думок про цей невеселий епізод зі свого далекого минулого. В кімнату важко човгаючи ногами пришкандибала бабця. Таця в її старечих руках дрібно тремтіла, однак в очах сяяла нездоланна рішучість. Поставивши піднос на журнальний столик Наталя Олегівна поцікавилася:

– Ти п’єш каву з цукром, чи без? Вибач, я не розраховувала сьогодні на гостей, тому не запаслася молоком чи вершками.

– Просто саму каву, – відповіла жінка, яка насправді не хотіла нічого іншого, як якнайшвидше закінчити цей візит до повернутися додому.

– Тоді пригощайся. Кава у мене хороша. Зробила собі запаси ще з ті часів коли можна було знайти натуральний продукт, а не всілякий сурогат, як ото зараз. Тепер тримаю її для найшановніших гостей.

Катерина зробила маленький ковточок і про себе відзначила, що напій в чашці насправді смачний. Та вихваляти каву не хотілося, тож жінка задала питання котре давно вже не давало їй спокою:

– Чому ви відразу так незлюбили мене?

Наталя Олегівна сіпнулася так що пролила трохи кави собі на коліна. Вона відставила чашку на тацю й опустивши погляд понурим голосом відповіла:

– Бо дурна була й вважала, що ти не рівня моєму Михайлику. Ми ж тоді відносилися до міської еліти. Я займала високу посаду в райдержадміністрації і прагнула щоб мій єдиний син досягнув ще більших вершин в своєму житті. Хлопець мав одружитися на дівчині з заможної, впливової родини, щоб її родичі згодом допомогли зробити йому вдалу кар’єру. Вже навіть була підібрана підходяща кандидатура, і все у них складалося як було заплановано, поки раптом не з’явилася ти, проста дівчина зі звичайної сім’ї, і не змішала всі мої карти.

– Але ж ми і так врешті-решт розійшлися. Я зустрічалася з Михайлом всього кілька місяців. Потім парубок швидко охолонув в своїх почуттях і сказав що більше не кохає мене бо знайшов собі іншу. Тож могли не надто сильно перейматися тим, що зіпсую блискуче майбутнє вашому синові.

– Не все так просто як тобі видається і багато чого ти не знаєш, – в голосі бабці забриніли тужливі нотки.

– Що ви маєте на увазі і чого саме я не знаю? – насторожилася Катерина.

– От саме задля того я й покликала тебе сюди, – Наталя Олегівна нарешті глянула прямо у вічі вчительці, і та побачила в її очах сльози. – Катрю, я хочу покаятися перед тобою, за все те погане що зробила колись тобі.

– Про що це ви?

– Це я розлучила вас і надалі робила все можливе щоб найбільше нашкодити тобі. Мій Михайлик з дитинства був слухняним хлопчиком. Син ніколи не залишав без уваги мої поради та напучування, чим я тоді підло скористалася. Не минало й дня щоб, я хоч раз не натякала йому про те що ти нехороша людина, що у тебе важкий характер, що всі твої почуття до нього одне лицемірство й обман. А щоб підтвердити свої слова вдалася до деяких підступних хитрощів.

– Яких? – Катерина все більше й більше тетеріла від почутого.

– Ну ти ж напевне не знаєш, та коли працюєш чиновницею, то мусиш добре знатися на мистецтві інтриг. Цю справу, в кабінетах райдержадміністрації, я вивчила досконало. Розпустити про тебе брудні плітки зайняло у мене небагато часу. Чогось особливого й вигадувати не довелося. Просто нашептала кому потрібно ніби ти гуляща дівка, котра міняє кавалерів наше шкарпетки. Незабаром ці слухи досягнули вух сина.

– Невже він повірив у ці брехні? – здивувалася жінка. – Ми ж тоді практично постійно були разом.

– Спершу ні, та я була винахідливою і мала потрібні зв’язки. Вистачило лиш телефонного дзвінка до одного з боржників і у мене на руках опинився офіційний документ, що ти лікувалася від венеричної хвороби. Після такого «вагомого доказу» Михайлик був готовий повірити в будь-яку гидоту про тебе. Тож це по суті й сталого головною причиною чому він розірвав з тобою стосунки. А як чоловік вихований не став пред’являти претензій та влаштовувати розбірки, а просто сказав що розлюбив тебе бо зустрів іншу.

– Он воно як, то ось чому мене тоді вигнали з гімназії без будь-яких пояснень.

– Так, але клянуся це не входило в мої плани. Просто події трошки вийшли з-під мого контролю. Хоча не буду брехати, тоді я була рада, що ненароком ще й так нашкодила тобі.

– Наталю Олегівно, ви підла людина, – тільки й спромоглася сказати ошелешена Катерина.

– Знаю, але доля вже давно покарала мене за все те лихе що я заподіяла тобі. Після вашої розлуки Михайлика наче підмінили. Десь безслідно зникло все те хороше що у ньому раніше було: весела вдача, невичерпний оптимізм, впевненість у собі. Мій син став похмурим і непривітним, почав заглядати до чарки, а незабаром взагалі втратив інтерес до життя. Вочевидь він щиро і безмежно був закоханий у тебе і ваше розставання зломило його психологічно. Мабуть, як би ви знову зійшлися можливо все б склалося зовсім по іншому, але…

На жаль тоді я цього не розуміла й вперто продовжувала реалізовувати свої амбітні плани. Всіма правдами й неправдами домоглася того, щоб хлопець одружився на тій кого вибрала йому сама. Звісно нічого путнього з цієї затії не вийшло. Новостворена сім’я переїхала в столицю, однак подружнього щастя там не знайшла. Спершу молодята ще якось терпіли одне одного, та доволі швидко нескінчені гучні скандали перетворили їхній шлюб на суцільні руїни. Дітей у них не було, тож за кілька років обоє вже жили нарізно.