Читати книгу - "Захоплення світлого серця , Зоя Кіт"

— Я приїду. Скинь адресу, Максиме. І не пий багато, чуєш?

Він вибухнув — його голос рвонув крізь шум музики:

— Та пішла ти зі своїми вказівками! Не лізь до мене!

Лінія обірвалася. Гудки вдарили по вухах, як ляпаси, і Зоряна стиснула телефон так, що він затріщав у її руці. Її груди здіймалися від гніву, очі блищали в темряві, коли вона дивилася у вікно. “Ну й нехай, — подумала вона, її думки гуділи, як рій. — Пішов він. Нап’ється, напаскудить, а я знову розгрібатиму його бруд.” Але в глибині душі щось стискалося — не лише гнів, а й страх. Що, якщо він справді з кимось? Що, якщо завтра преса знову вибухне? Її “щасливий шлюб” — крихка ілюзія, яку вона тримала з усіх сил, — розсиплеться на очах у всіх.

Вона кинула телефон на ліжко, її пальці тремтіли, коли вона провела ними по волоссю. “Досить,” — вирішила вона, її губи стиснулися в тонку лінію.