Читати книгу - "Незламна тиша, Марина Вітер"

        Ольга йшла вулицею, щільно загорнувшись у свій бежевий плащ, який затуляв від холодного вітру. Але не від нього вона тремтіла. А від погляду того чоловіка. Його очі… не просто холодні. Вони дивилися так, ніби бачили наскрізь. І що дивніше — їй хотілося, щоб він побачив у ній більше.

       "Марно, — подумала вона. — У таких, як він, серце працює тільки в режимі бізнес-проєкту."

— І хто вона така? — запитав Дмитро, його молодший брат і бізнес-партнер, стоячи в офісі з видом на центр міста.

— Вчителька. Вкрай вперта. І дивно чесна, — відповів Артем, повертаючи чашку з кавою в руках. Його голос був спокійним, але у голові крутився її образ. — Сказала мені в очі все, що думала. Без страху. Без намагання сподобатися.

— І це тебе вразило?

— Ні. Але це… незвично.

— Я тобі скажу, що незвично — ти говориш про жінку більше, ніж три речення. Це вже тривожний дзвіночок, брате.

         Артем зиркнув на нього. І зітхнув.

— Вона не проблема. Але… ця школа — ласий шматок землі. Якщо ми не візьмемо її зараз — це зроблять конкуренти.

— Тоді виріши, що для тебе важливіше: емоційна вчителька чи мільйонні інвестиції, — усміхнувся Дмитро.

       Артем мовчки подивився у вікно. За склом — бетон, скло, сталеві лінії хмарочосів. А десь там — її світ. З теплом, запахом крейди, сміхом дітей… і війною, яку вона вже почала.