Читати книгу - "Янгол у в'язниці , Alina Slynko"

Я була одна. Друзі зникли. Батьки мовчали. В’язниця закрила мене у своєму світі.

Життя в камері

Дні зливалися в один. Сіра стеля, сірі стіни. Я втратила рахунок часу.

 Сусідка по камері, Оксана, мовчки курила, дивлячись у вікно.  
 Інші жінки говорили між собою, але я не була частиною їхніх розмов.  

 Я дивилася на неї, на її порожній погляд.  
— Ти звикла до цього?  

Вона повільно випустила дим.  
— До чого саме?  

Я знизала плечима.  
— До того, що ти тут. До того, що ніхто не чекає тебе вдома.  

 Вона усміхнулася куточками губ.  
— Спершу боляче. А потім просто… звикаєш.  

  "А я не хотіла звикати."  

Одного разу у коридорі я побачила групу жінок, які сиділи у кутку і тихо говорили.
 Вони тримали маленькі книги у руках.  

 Я не хотіла підходити, але не змогла відвести погляд.  
Одна з них, Надія, помітила мене.  

"Хочеш поговорити?" 

📖 Я закотила очі.  
— Про що?  

Вона усміхнулася, ніби чекала на цей момент.
 — Про те, що життя не закінчилося.  

"Я не знала, що відповісти."

Я сіла поруч, не впевнена, чи справді хочу це слухати.
Але щось у мені похитнулося. 

Надія відкрила книгу.  
— Ти колись читала Біблію?  

Я засміялася, хоч сміх звучав гірко.  
— Не думаю, що вона для таких, як я.  

 Вона спокійно перегорнула сторінку.  
— Саме для таких, як ти. 

"Я не вірила їй. Але не могла піти."

Вона читала уривок. Я не пам’ятала слів. Але відчувала їх. 

"Я шукав загублених, і знайшов їх." 

📖 Я підняла голову.  
— А якщо я не загублена?  

 Вона подивилася прямо мені у очі.  
— Тоді чому ти тут, Алісо?  

Я ніколи раніше не думала про Бога.  
Я не думала, що Він існує, що Він мене бачить._  

Але тепер питання не виходили з голови.  

"Якщо Бог є, чому я тут?"

"Якщо я тут, можливо, саме тому, що Бог є?"

Перша молитва

Я не знала, як це робити.  
Я не знала, чи хтось мене слухає._  

Але тієї ночі, лежачи на холодному ліжку, я прошепотіла слова.  

"Боже, якщо Ти є… допоможи мені."

Я не знала, що зміниться.  
Але щось у мені стало інакшим.