Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Природний роман та інші історії, Жорж. 📚 - Українською

Читати книгу - "Природний роман та інші історії, Жорж."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Природний роман та інші історії" автора Жорж.. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 35
Перейти на сторінку:
нього. Ніхто з моїх друзів іще не знав. Кілька днів тому ми з дружиною подали заяву про розлучення.

Зрадівши, що він заговорив, я знову спитав, як він зветься.

— Ґеоргі Ґосподинов.

— Це моє ім’я! — вигукнув я.

— Знаю, — він байдуже знизав плечима. — Я читав вашу газету. І знаю ще сімох людей, яких звати так само.

Більше він не сказав нічого. Я залишив його і подався геть. Усе складалося, як у поганому романі. Мені сяйнуло, що я можу зателефонувати його дружині й спитати, як насправді зветься її колишній чоловік. Перш ніж завернути за ріг, я не втримався і обернувся. Він сидів так само, гойдаючись у кріслі, — ритмічно, як ті пластмасові долоньки, що їх колись чіпляли за заднім склом автомобіля.

Через рік я знову спробував його знайти. Тим часом мені вдалося домовитися з одним видавництвом про публікацію його рукопису, треба було лише, щоб він підписав контракт. Сумнівно, що мені вдалося б дотягти його до видавництва, тож я вирішив, що сам віднесу йому папери. Стояла пізня весна. Я вже довідався його ім’я від дружини і мусив змиритися зі збігом. Мені було якось соромно перед тим чоловіком — так, ніби я погидував, що якийсь опущений тип може бути моїм однофамільцем, та ще й тезкою. Угода з видавництвом передбачала пристойний гонорар, який, без сумніву, був би для нього не зайвим. Я обійшов увесь сквер, але ніде його не знайшов. Покрутився коло базару. Запитав одного з продавців, із яким, здається, розмовляв попереднього разу. Той нічого не знав. Востаннє бачив його минулої осені, у жовтні, ні… мабуть, на початку листопада. Відтоді він не з’являвся. Потім продавець махнув рукою й докинув, ніби між іншим, що холод минулої зими був собачий, а Маятник (таке в нього було прізвисько) збирався провести її на своїй гойдалці, ну, тобто на кріслі. Розповідаючи це, чоловік устиг продати кілограм помідорів, два кілограми огірків і кілька пучків свіжої петрушки, не забувши нахвалити свій товар і мені. І все це байдужим, трохи писклявим голосом. Перше, що мені захотілося зробити, — це потоптати йому всі помідори, до останнього, далі обскубати листочок за листочком свіжу петрушку і, нарешті, встромити його обличчям у ту саламаху. Як могло статися, що продавці — чи не єдині, з ким спілкувався той безпритульний — не зробили для нього хоч щось? Не знаю, якась кімнатка на зиму, чи хоч би пивниця… Але мій гнів поступово минув, бо відразу поставало запитання, чому я сам нічого не зробив для бідаки. Я подався геть, аби пошукати лавку у сквері недалеко від того місця, де я рік тому вперше і, певно, востаннє розмовляв із чоловіком на кріслі-гойдалці. До того ж через якусь дивну випадковість (чому випадковості завжди здаються нам дивними?) він носив таке саме ім’я, як у мене. А може, все склалося інакше, гадав я собі. Може, він раптом узявся за розум, може, публікація в газеті додала йому духу, підняла з вічного крісла, і він тепер десь працює, можливо, навіть пише, винайняв собі помешкання, знайшов іншу дружину? У якусь мить я уявив собі його в панельній вітальні, перед телевізором, капці на ногах, старенькі, але чисті штани, грубий светр, незмінне крісло-гойдалка. На колінах — та сама миршава кішка, яку він гладив тоді. І що рельєфнішою ставала ця картина в моїй уяві, то менш реальною здавалася. Врешті, я видобув контракт із видавництвом і зробив останнє, що міг учинити для свого однофамільця. Підписав його.

3

Вони ширяють у порожнечі, позаяк остання існує, і, з’єднуючись між собою, ведуть до сотворення, а розділяючись — до загибелі.

Демокрит (за Аристотелем)

Флобер мріяв написати роман про ніщо, роман без будь-якої зовнішньої фабули, який мав би «триматися сам собою, внутрішньою силою стилю, як земля тримається в повітрі без усякої опори». Пруст певною мірою сповнив цю мрію, спираючись на мимовільне пригадування. Але й він не оперся спокусі фабульності. Нескромність мого наміру полягає в тім, щоби створити роман із самих лише зачинів. Роман, який весь час починається, щось обіцяє, доходить до 17-ї сторінки й вертається назад, до точки виходу. Ідею, чи то першооснову такого роману я віднайшов в античній філософії, насамперед у розумуваннях натурфілософської трійці — Емпедокла, Анаксагора, Демокрита. Отже, роман із початків спочив би на цих трьох китах. Емпедокл обстоює існування обмеженої кількості первоначал, до чотирьох головних стихій (землі, повітря, вогню, води) додаючи Любов і Ворожнечу — вони-то й урухомлюють стихії та спричинюють різні їх комбінації. Найближчим до роману мені видається Анаксагор. Його ідея панспермій, або сімені речей (їх Аристотель згодом назве нудніше й нейтральніше — гомеомеріями), може стати рушійною силою для такого роману. Роман, створений із безлічі крихітних часток, першоречей, себто початків, які укладаються в незчисленні комбінації. Якщо Анаксагор твердить, буцім кожна конкретна річ складена з маленьких схожих на неї часточок, то й роман може бути вибудуваний із самих початків. І я вирішив спробувати із зачинами романів, які вже стали класикою. Можна б їх назвати й атомами, віддаючи дань Демокритові. Атомістичний роман із початків, які ширяють у порожнечі. Отож, моя перша спроба виглядала так:

Якщо вам справді хочеться почути цю історію, ви, певно, насамперед захочете дізнатися, де я народився, як провів своє дурнувате дитинство, що родили мої батьки до мого народження, — словом, усі ці нісенітниці в стилі Девіда Копперфілда. Але, правду кажучи, мені не хочеться в цьому копирсатися.

Чи мені самому доведеться бути героєм свого власного життя, чи ця роль комусь іншому випаде, — то покажуть оці сторінки. Починаючи розповідь про своє життя з самого його початку, повідомляю, що я народився (як мені сказали, і я цьому вірю) у п’ятницю, о дванадцятій годині вночі.

Моє ім’я — Артур Ґордон Пім.

Сквайр Трілоні, лікар Лайвсі та інші джентльмени попросили мене написати все, що я знаю про Острів Скарбів. Їм хочеться, щоб я розповів всю історію від початку до кінця, не приховуючи нічого, крім розташування острова, та й то тільки тому, що й досі звідти не вивезли всіх скарбів. Отже, я беру перо в цей благословенний 17.. рік і повертаюся думками до тих часів, коли мій батько тримав корчму «Адмірал Бенбоу» і коли засмаглий старий моряк із шабельним шрамом на щоці вперше оселився під нашим дахом.

Допомогли бай Ґаньо скинути з плечей турецький ямурлук, напнули на нього бельгійський

1 ... 3 4 5 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природний роман та інші історії, Жорж.», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Природний роман та інші історії, Жорж.» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Природний роман та інші історії, Жорж."