Читати книгу - "Пісок забутих богів, Катя Губська"

Стук ставав гучнішим. Рівномірний, мов удари серця в кам’яних грудях храму. У повітрі з’явився запах — старий, задушливий, наче зіпсоване повітря саркофага, що вперше відкрили за тисячоліття. Ліхтарі Грейсона й Лейли мигтіли, освітлюючи темні арки тунелю, де кожен крок здавався вторгненням у щось заборонене.

— Це не звук механізму, — прошепотіла Лейла, нервово стискаючи клаптик папіруса з символами Маат.

— Я знаю, — відповів Грейсон. Він уже витягнув стару ритуальну лампу, знайдену раніше в Фівах. Її полум’я реагувало на присутність енергетичних аномалій. І зараз воно тремтіло — нерівно, неспокійно.

Підземний коридор привів їх до іншої зали, меншої, овальної, повністю викладеної темно-зеленим базальтом. На підлозі — мозаїка з зображенням човна Ра, що пливе крізь нічне небо Дуата, а в центрі — коло, з якого здіймався алебастровий обеліск.

Грейсон зупинився. Його скарабей почав нагріватися в руці, випромінюючи невидимі хвилі, що співзвучно резонували з колом під обеліском.

— Це... вівтар пробудження. — Голос Лейли був захриплим. — Тут викликали... тих, хто мав відповідати за суд. Хранителів. Свідків душ.

Тиша. А потім — шепіт.

Спершу це була лише думка. Але вона зростала. Слова, мовлені мовою, якої вони не знали, але розуміли. Вона пронизувала повітря, їхню шкіру, сама суть.

"Тіло — пісок. Душа — перо. Брехня — камінь".

Серед тіні зали повільно з’явилася постать. Напівпрозора, вкрита чорним лляним саваном, зі шкіряним ременем через груди. Очі не світилися, але в них була глибина зірок. З нього сипався пісок, а пальці — кістляві, але чіткі — тримали символ Маат.

— Він один із Суддів, — сказала Лейла, притискаючи до грудей амулет із нефритом. — Древній свідок. Один із... Несплячих.

Сутність повільно підняла руку, і Грейсон раптом відчув, як його тіло починає втрачати вагу. Він побачив себе — ніби ззовні. Побачив свої вчинки. Кров у Сирії. Викрадення артефактів у Малі. І голос:

"Ти несеш борг. І борг буде сплачено. Але ти не один".

Тоді постать звернулася до Лейли. Її руки затремтіли. З очей побігли сльози.

— Він знає... про мого батька. Про його угоду.

"Кров за знання. Життя за доступ. Тепер ви — в колі Осіріса. Суд не завершено. Істина чекає".

І тоді — знову тиша. Постать зникла, мов випарувалася в повітрі. Але в центрі зали, де був лише обеліск, з’явився новий артефакт — невелика бронзова пластина з вирізаним зображенням двоголового анубіса. На звороті — координати. Надані тим, хто пройшов випробування першого суду.

— Це наступна точка, — сказав Грейсон, злякано й схвильовано водночас. — Але якщо це лише перше випробування…

— То наступне буде ще ближче до смерті, — закінчила Лейла.