Читати книгу - "Серенада Ваяланда 2, Fill"

Щойно Ніліан промовив останні слова, в повітрі клацнуло — легкий звук, як тріщина в склі — і він зник без жодного сліду. Лише легкий подих вітру пройшовся кімнатою, мов підтвердження того, що його тут більше нема.

— Все ж його магія телепортації неперевершена, — гмикнула Ребека, не підводячи погляду. — Моїй до неї далеко.

Вона знову опустилася до манускриптів, що вкривали стіл і підлогу, порпаючись у них з сумішшю втоми та одержимості. Її пальці швидко перебирали сторінки, очі бігали рядками, шукаючи хоч якусь зачіпку, щось невловиме, але важливе.

Амілія мовчки спостерігала за нею кілька секунд. Весь цей шум, хаос знань, що витав у повітрі, здався їй наразі далеким. Вона сумно зітхнула й обернулася до дверей.

— Мабуть, прийду, коли він повернеться, — тихо мовила вона.

Ребека лише кивнула, не відволікаючись. Очевидно, для неї час перестав існувати — залишалася тільки справа.

— Бувай, Ребеко, — додала Амілія і попрямувала до виходу, повільно і впевнено, ніби вже знала, що чекатиме її за наступним поворотом.

Двері за нею тихо зачинились, а в башті знову залишився лише шелест старих сторінок і запекле шурхотіння пера.