Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Необдумана Міловиця 📚 - Українською

Читати книгу - "Необдумана Міловиця"

215
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Необдумана Міловиця" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 44
Перейти на сторінку:
class="p1">Того вечора ще довго, чи не до світанку, просиділи ви з Ільком під вербами, вже й почувалися собі подруженими!

І вже й за руки пройшлися селом аж до твого обійстя, Міловице, попрощалися біля самих воріт і пообіцяли одне одному, що зранку-рано будете обоє говорити з батьками про своє весілля.

І була там, либонь, якась таємниця, що Ільків батько Ксень нізащо не захотів, щоб у його сина за дружину була саме ти, Міловице. І не так через тебе саму, як через твою матір Горпину.

«Вже нема куди, тату, тягти, – тихим голосом благав свого отця Ілько. – Потрібно мені якнайшвидше оженитися на Міловиці, бо я її дуже люблю і вона мене».

«То й що з того, що ти любиш?! – сердився Ксень. – Люби собі й далі! Але женитися на Міловиці тобі не дозволю. Не буду я для Міловиці весілля справляти!»

«Якщо не хочете, не робіть весілля, – просив за вас Ілько, – але благословити до вінця мусите, бо я вже не передумаю. Я Міловиці пообіцяв, що прийду її сватати, і вона своїй матері про те скаже. А ні, то мати віддасть її заміж за іншого!»

«То нехай віддає! – махав руками у той бік, де була твоя хата, Міловице, Ільків батько Ксень. – Нам яка від того біда? Дивися, чим Горпина здумала нас підманути: інший хтось її дочку перехопить?! Яка крутійка! А яка мама, така й доня, нема що сказати, гарна була б у тебе, сину, жінка! Ще не повінчалися, а вже лякає!»

«Тату, не кажіть так про Міловицю! Я все одно її братиму! Мені з нею жити, не вам!» – вже вголос сварився з батьком Ілько.

Коло батька тихо сиділа й ниділа, боялася щось сказати Ількова мати, Текля.

«Я проти Міловиці не маю нічого, може, вона дівчина й непогана, але я не буду родичатися з Горпиною!» – кричав Ільків батько.

«Але ж мені, тату, не з тіткою Горпиною жити!» – пробував проситися Ілько.

«Знаю, як це не жити! Поселиться у нас Міловиця, то й Горпина буде щодня тут. Це ж її дитина. Почне свої порядки встановлювати, спідницею тут волочити! А я цього не хочу! Міловиця до того ж бідна і на два роки старша за тебе. Вже хоч би брав, то якусь путню дівчину! – казав до Ілька батько. – Я не забороняю тобі женитися, хоч і молодий ти ще, але не дозволяю брати саме Міловицю і ніколи свою думку не зміню! І це вже моє останнє слово!»

Поряд із батьком хлипала Ількова мати Текля, вона, може, щось би й сказала, але боялась… І не мала здоров’я…

І тоді, Міловице, Ільків батько Ксень, почувши жінчине хлипання, грізно стукнув кулаком по столу, аж підстрибнула макітра, аж Текля схопилася на ноги. А Ілько теж збунтувався проти батька і сказав йому так: «Ну, тату, як собі хочете, але ми з Міловицею все ж таки поберемося, хоч би й проти вашої волі!»

«То й беріться собі! – відрізав батько. – Але знай, що весілля робити тобі не буду, в хату такої невістки не пущу і нічого не дам. Як візьмеш Міловицю, то дівай її хоч де хоч, а я знать про неї не знаю!»

Такий грізний був у Ілька батько, Міловице, ти ж пам’ятаєш? Ілько був у нього один син, а крім Ілька підростало в сім’ї Чуйків ще двоє дівчат. Ільків батько хотів, певно, Міловице, щоб його старший син узяв собі жінку з багатшої родини, та й син же у них був красень – високий, широкий у плечах, роботящий, а тут… Не встиг ще й на батьків попрацювати – давай йому своєї сім’ї!

І ти ж знала, Міловице, що казали люди в селі: Чуйки ніколи не були ледачі, в їхньому роду всі чоловіки гарні хазяї.

Ксенів рідний брат Степан навіть їздив в Америку й заробив там грубі гроші. За ті гроші спорудив собі велику хату на два боки, розвів повний двір худоби, накупив землі… А Ільків батько нікуди не їздив, от йому й думалося, що, може, колись його син вибився б у люди і батько тоді ним гордитися міг. А як породичається з твоєю матір’ю, з вашою, Міловице, бідністю…

А ще, знаєш, Міловице, говорили тоді в селі люди, що колись, коли ще був Ільків батько Ксень парубком, то згордувала ним твоя мати Горпина, як прийшов він до неї свататися, та ще й дуже висміяла…

Час минув, але Ксень не забув Горпині насмішок. І тепер не захотів її дочки, тебе, Міловице…

* * *

Тільки ж і твій Ілько був упертий, як і його батько, дорога Міловице, й того, що він був вирішив, теж уже не хотів міняти.

Твого Ілька мати Текля була, Міловице, як ти, маленька й тиха, і своєму чоловікові вона більше змовчувала. Звикла Текля коритися, бо, як би вона й що не зробила, ніколи до кінця не могла вгодити чоловікові. І Ксень більше ходив насуплений та мовчав.

Зате у Ксеня, як у господаря, скрізь і в усьому був порядок, ні в кого він нічого не просив, але й сам нікому не позичав. Відгородився Ільків батько Ксень від сусідів високим тином, затулився від дороги дубовими ворітьми, й у двір не міг ніхто заглянути. Ось такий був відлюдько батько твого Ілька. А те, що син без його дозволу вирішив вибрати собі жінку, та ще й ту, мати якої була йому заклятим ворогом, доводило Ксеня до люті великої й ненависті до тебе, Міловице…

«Ксеню, може, нехай би собі син женився на Міловиці…» – жаліючи Ілька, як і кожна мати, підняла було голос за тебе Текля.

«Що?! Йди он і за дівчатами дивися, маєш дочок, їх повчай! Халавірка! – кричав до своєї жінки осатанілий Ксень. – А йому (це про твого Ілька), як піде свататися до Міловиці, нехай не буде повік ніякої долі!» – сипав прокльонами.

Ілько тоді, Міловице, тяжко встав з-за столу, накинув на плечі стару свитку і, сказавши «добраніч», пішов собі спати в клуню.

«Та краще б ти увесь свій вік парубкував!» – кричав йому навздогінці його батько.

«Не кажи такого! – либонь, пробувала зупинити свого чоловіка Текля. – Не кажи! Бо, буває, що в такий час…»

А пам’ятаєш, рідна Міловице, як уперше прийшов Ілько до вашої хати?

«Тітко Горпино, прийшов я до вас просити, щоб віддали за мене заміж Міловицю», – понуро топчучись біля низенького порога

1 ... 3 4 5 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необдумана Міловиця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Необдумана Міловиця"