Читати книгу - "На Зеландію!"

Гадаю, на цьому досить. Слід поставити… ні, не крапку… кому чи, може, крапку з комою. Боюсь роздражнити тебе, мій Читачу, і потім залишити незадоволеним, оскільки ця книга не розкриватиме таємниць стародавніх цивілізацій. Ще не час. Історія про Саксайуаман і Мачу Пікчу є лише прикладом, вершиною айсберга моїх роздумів про Перу, Мексику, Ліван та Єгипет. Я розповів її для того, щоб показати, яким чином довідався про єгипетські храми в Дендарі та Абідосі, а також про Баальбек – на сьогоднішній день археологічний сайт № 1 у моєму особистому рейтингу. Невідповідності між офіційною історією і тим, що я побачив у Перу, примусили мене копатися у світовій мережі у пошуку відповідей. Ці копання призвели до відкриття десятків подібних неузгоджень між історією та руїнами Лівану, Сирії, Єгипту.

Ось так усе почалося. На середину 2010-го я дозрів до рішення, що мушу поїхати на Близький Схід і до Єгипту – побачити все на власні очі. Зателефонував Лесі Москаленко, редактору журналу «MANDRY», і попросив забронювати квиток до Бейрута, столиці Лівану, на 7 грудня 2010 року.

Іноді думаю, якби випрохав квиток на 8 чи 9 грудня, все вийшло б інакше…

* * *

Як я вже згадував, шукаючи пояснення для феноменальних блоків із перуанських твердинь, натрапив на інформацію про Баальбек.

Офіційно Баальбек – це руїни римського міста, датовані І – IV ст. н. е., в долині Бекаа на схід від річки Літані, нині – територія Лівану. І справді, ззовні сайт цілком скидається на давньоримське поселення: храм Бахуса, Венери і Юпітера (типові представники архітектури Риму), багато мармурових колон, височенних арок, архітектурно оздоблених пропілеїв та інших помпезних елементів, що мали підкреслювати могутність імперії. Баальбек скидається на звичайне елліністичне місто, таке як Джераш у Йорданії чи Апамея в Сирії. Дивишся – все гаразд, усе просто чудово – вигляд руїн нічим не суперечить історичним документам. Хоча ви вже, мабуть, здогадалися, що десь у кущах за поворотом причаїлося велике волохате «але»…

Так і є. Баальбек – стопроцентне римське місто, якби не один нюанс: його храми разом із усіма отими пафосними атрибутами римської архітектури стоять на платформі, складеній з тисячотонних блоків, а блоки ті, як і брили в стінах Саксайуамана, ідеально підігнані один до одного.

Поміркуйте лишень – тераса, складена з ТИСЯЧОТОННИХ блоків![5] Для порівняння: найбільший гранітний блок піраміди Хеопса важить «лише» 80 тонн…

Цей момент є моїм маленьким тріумфом над усіма істориками. Бо не-інженер не може осягнути, що таке брила вагою 1000 тонн. Людина, яка не розв’язувала інженерних задач, просто не має з чим порівняти таку масу, вона не може усвідомити її, бо зазвичай у побуті ми користуємося значно меншими цифрами: кілограм цукру, мішок картоплі (півцентнера) тощо. Мабуть, найважче, з чим доводиться зустрічатися обивателю, – це автомобіль (1,5–2 тонни). Проте як часто вам доводиться виштовхувати з багнюки чи снігу велику машину?

1000 тонн – це з біса нереальна цифра. Наша цивілізація закинула людину на Місяць, розшифрувала ДНК, розщепила атом на таку дрібноту, що зникла різниця між енергією та масою, але при цьому найбільший монолітний вантаж, який будь-коли пересувався нами на великі відстані, важив 253,8 тонни. Підіймав його в повітря український красень – АН-225 «Мрія», найбільший літак світу. Нічого більшого понад землею ми не тягали. І навряд чи найближчим часом слід очікувати нових рекордів.

Дивно виходить, правда? Баальбек розлігся на фундаменті, сформованому з камінців, окремі з яких важать 1000 тонн, а офіційна історія стверджує, що його будували римляни… Може, ми про якихось різних римлян говоримо?

Зайдемо з іншого боку. Вчені кажуть, що Баальбек добудовували у IV ст. н. е. Якраз у той час, коли Нерон спалив Рим. Я не хочу влазити в полеміку стосовно того, хто спалив, можливо, і не Нерон, біс із ним, це не так важливо. Рим згорів – це головне. Після пожежі Нерон наказує відбудувати свій «золотий палац». З усіх кінців імперії стягують найкращих каменярів, звозять матеріали, і починається робота. Палац незабаром відбудували… з цеглин завбільшки з дитячий наплічник.

На той час Римська імперія вже тріщала по швах. Тотальний занепад був не за горами. Це виявлялося, зокрема, у зростанні бюрократизму. Кожна витратна стаття під час відбудови «золотого палацу» ретельно фіксувалася. Збереглися десятки документів, у яких записано кількість мулів, рабів, цегли та цементу, що пішли на різні етапи будівництва.

То що виходить: правитель найбільшої тогочасної імперії відновлює власний палац зі звичайних цеглинок, залишаючи після цього стоси документальних свідчень, і в той же час у глибокій провінції, на задвірках імперії, хтось споруджує терасу з брил вагою 1000 тонн і про це ніде не написано? Маячня!

Пояснення в цьому випадку таке ж, як і в історії з Саксайуаманом чи Ойянтайтамбо. Баальбек (принаймні нижню його частину) будували не римляни. Платформа знаходилась у долині Бекаа задовго до того, як туди прийшли нащадки Ромула і Рема. Римляни, певна річ, не були дурнями. Коли у 27 р. до н. е. Октавіан Август перетворив Сирію на колонію, вони усвідомили, що з Баальбеком треба щось робити.[6] Камінці завбільшки з немаленький атрій,[7] м’яко кажучи, не вписувались у римське бачення світу. Існування тераси добряче псувало репутацію римлян як найбільш могутньої і передової нації. То що вони зробили? Вибехкали над «трилітоном» кілька власних храмів і сказали, що весь комплекс римський – римський і більше нічий. Так робили інки з твердинями довкола Куско. Так робили ацтеки з пірамідами Теотіуакану. Нові шпалери, і – тс-с-с! – жодної згадки про те, що під ними.

Помалу в моїй голові сформувалась дивна картинка. Підсвідомо я почав поділяти всі руїни древніх цивілізацій на дві групи. До першої відносив загальновідомі (популярні серед туристів) археологічні сайти: єгипетські піраміди у Гізі, майянський комплекс Чичен-Іца в Мексиці, Мачу Пікчу в Перу – все те, що зазвичай ліплять на рекламні плакати туристичних агенцій. До другої, відповідно, належали руїни, про існування яких