Читати книгу - "Quo vadis"

на Заході мав такий самий успіх, як «Вогнем і мечем» у Польщі. Один за одним здійснювалися переклади роману на різні європейські мови, створювалися сценічні переробки й адаптації, опери, імена героїв роману використовували з рекламною метою, називали ними спортивних коней і домашніх тварин. Анатомію читацького успіху «Quo vadis» треба шукати там само, де й надзвичайну популярність пізніших голлівудських фільмів. Однією з причин популярності була мода на історичний період початку нашої ери. Крім того, роман розповідав про сакральні початки християнства, пропонуючи інтерпретацію «легкої» релігійності, романтизованої і естетичної, в якій метафізичні й есхатологічні мотиви співіснують з чуттєвими. «Quo vadis» на прикладі головних героїв показував можливість доступитися до християнського спасіння, минаючи муки апостолів і перших адептів.

Реакція критики й академічного літературознавства була набагато стриманішою. Звичайно, було чимало схвальних і захопливих рецензій, але в голосах найвизначніших літературних критиків відчувалося застереження. Історія рецепції роману має свої періоди, в кожному з яких були свої причини хвалити чи критикувати твір, у кожному з яких були свої апологети і критики. «Боже милосердний, тільки не думати про християнство в категоріях цього пасквілю на дух людський, в якому стільки є з християнства, скільки з живої Польщі в «Родині Поланецьких» – усі вже здогадались, що мова про «Quo vadis». Заклинаю кожного, хто страждає від того, що це наша думка видала цей шедевр легковажності й безтурботливої фальші, нехай візьме в руки хоча б Норвідовий «Quidam», і думаю, що його обвіє щось подібне до духовного запаху тих віків, щось з їхнього повітря, і він зрозуміє, що наша література і Сенкевича переживе і жити буде»[14], – писав Станіслав Бжозовський. Полеміка навколо художньої цінності роману продовжилася і в наш час: «канон» позитивного сприйняття твору становлять інтерпретації Юліана Кшижановського, серед розчарованих – Зигмунт Швейковський, Конрад Ґурський, Ян Добрачинський та ін. «Уявлення чудових сцен, які лежали в основі формування «Quo vadis» й які чарували й полонили мільйони читачів роману, не вистачило, – писав 3. Швейковський, – щоб дати «велику християнську епопею». Розчарував мислитель, розчарував психолог, розчарував історик могутніх драм загальнолюдської культури, розчарував навіть мораліст…»[15]

Критично поставилися до «Quo vadis» також зарубіжні критики. Фердінан Брюнетьєр висунув Сенкевичу серйозне звинувачення в плагіаті, наводячи як джерела «Мучеників» Шатобріана, «Akte» Дюма та «Антихриста» Ренана. Різка відповідь Сенкевича спровокувала нову бурю звинувачень, в яких аргументами ставали «Бен-Гур» Льюїса Велеса, «Останні дні Помпеї» Бульвер Літона, «Калігула» Дюма, «Саламбо» Флобера. Претензії до Сенкевича були найрізноманітніші і навіть полярні: християни вважали твір занадто світським, атеїсти – занадто християнським, знавці античності не хотіли визнавати в «Quo vadis» наявності ані Стародавнього Риму, ані тогочасних реалій, закидали те, що Сенкевич спекулює банальностями, що він лише відтворює вже відоме, а не творить своє. Я. Кульчицька-Салоні вважає, що різка критика Сенкевичевого роману у Франції була обумовлена матеріальними втратами і підривом престижу французьких літераторів, спричиненими неймовірним читацьким успіхом «Quo vadis» у цій країні. Польський романіст став такою самою жертвою, якою до цього скандинавські, а пізніше, після Другої світової війни, американські письменники. Тут, безумовно, треба визнати, що найбільш радикальна критика Сенкевичевого роману є необгрунтованою і безпідставною.

Ростислав Радишевський

Quo vadis

Роман

Розділ І

Петроній прокинувся лише близько полудня, і, як зазвичай, з відчуттям великої втоми. Напередодні він був у Нерона на бенкеті, що тривав до глибокої ночі. Здоров'я його останнім часом почало підупадати. Він сам говорив, що прокидається ранками з якоюсь задерев'янілістю в тілі й нездатністю зосередитись. Одначе ранкова ванна й розтирання, що його ретельно проробляли добре вишколені раби, пожвавлювали рух млявої крові, збуджували, бадьорили, повертали сили, й із елеотезія[16], останнього відділення лазень, він виходив наче воскреслий – очі блискали дотепністю й веселістю, він знову був молодим, повним життя й таким незрівнянно вишуканим, що сам Отон не міг би з ним зрівнятися, – істинний arbiter elegantiarum[17], як називали Петронія.

У громадських лазнях він бував нечасто: хіба що з'явиться котрий-небудь ритор, який викликав захоплення, що про нього йде містом поголос, або коли в ефебіях[18] відбувались особливо цікаві змагання. В садибі у Петронія були свої лазні, котрі Целер, знаменитий товариш Севера[19], розширив, перебудував і прикрасив із надзвичайним смаком, – сам Нерон визнавав, що вони перевершують імператорські лазні, хоча ті були просторіші й відзначалися незрівнянно більшою пишністю.

І після цього бенкету – на котрому він, коли всіх знудило блазнювання Ватинія[20], затіяв разом із Нероном, Луканом і Сенеціоном[21] суперечку, чи є в жінки душа, – Петроній прокинувся пізно і, як зазвичай, прийняв ванну. Два могутні бальнеатори[22] вклали його на вкритий білосніжним єгипетським вісоном[23] кипарисовий стіл і руками, намащеними духмяною олією, заходилися розтирати його струнке тіло – й він, заплющивши очі, чекав, коли тепло лаконіка[24] й тепло їхніх рук передасться йому та прожене втому.

Та через якийсь час Петроній заговорив – розплющивши очі, запитав про погоду, потім про геми, що їх обіцяв прислати йому до цього дня ювелір Ідомен для огляду… З'ясувалося, що погода стоїть гарна, з невеликим вітерцем з боку Альбанських гір[25] і що геми не доставлено. Петроній знову заплющив очі й наказав перенести його до тепідарію[26], але тут із-за завіси виглянув номенклатор[27] і повідомив, що молодий Марк Вініцій, який нещодавно повернувся з Малої Азії, прийшов провідати Петронія.

Петроній розпорядився провести гостя до тепідарію, куди перейшов сам. Вініцій був сином його старшої сестри, що колись вийшла заміж за Марка Вініція, консула при Тиберії[28]. Молодий Марк служив під орудою Корбулона у війні проти парфян[29] і тепер, коли війна завершилася, повернувся до міста. Петроній мав до нього прихильність, навіть симпатію, – Марк був красивим юнаком атлетичної статури, до того ж він умів дотримуватись у розпусті деякої естетичної міри, що Петроній цінував понад усе.

– Вітаю тебе, Петронію! – вигукнув молодик, пружним кроком входячи до тепідарію. – Хай дарують тобі удачу всі боги, а надто Асклепій[30] і Кіприда[31], – під їхнім подвійним заступництвом тобі не загрожує ніяке зло.

– Ласкаво прошу до Рима, й нехай відпочинок після війни буде для тебе солодким, – відповів Петроній, простягаючи руку між складками м'якого полотна, в яке його загорнули. – Що чути у Вірменії й чи не довелося тобі, перебуваючи в Азії, заглянути у Віфінію?[32]

Петроній був колись