Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Біографія випадкового чуда 📚 - Українською

Читати книгу - "Біографія випадкового чуда"

275
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Біографія випадкового чуда" автора Таня Малярчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 54
Перейти на сторінку:
чіплятися.

Директриса кричала:

— Лідо! Що за джунглі?! Куди я всі ці вазони діну?! Мені не треба фікусів і монстер! Вони ж у жоден кабінет не влізуть! А ці кактуси?! Нащо вони тут? Діти в школі повиколюють собі колючками очі! Це ж кримінал!

— У мене є й інші вазони, — тихо відповідала баба Ліда. — Ось гортензії які гарні, кали вже зацвіли…

Але директрису не цікавили гортензії і кали. Вона просто ненавиділа бабу Ліду, і Лєна тоді зрозуміла, що бувають і такі люди, які ненавидять просто так.

Узимку баба Ліда тримала в теплиці квочок із курчатами. Вона ховала їх у ящиках під стелажами і прикривала вазонами. В її крихітній дерев’яній хаті, недалеко від школи, було страшенно холодно, а тут, у теплиці, тепло і затишно. Курям, за всіма ознаками, зимувати в джунглях подобалося. Вони дарували рослинам свій послід, а рослини у відповідь — своє тепло.

Директриса нічого про курник у теплиці не знала і не повинна була дізнатися. Коли вона приходила сюди з плановою перевіркою, баба Ліда накривала ящики дошками і кури сиділи там тихо, як миші.

Якось директриса нагрянула без попередження, і баба Ліда не встигла приховати свій злочин. Директриса почала було, як завжди, кричати з приводу нового сімейства сукулентних, аж раптом почула писк невідомого походження. Вона нашорошила вуха, а баба Ліда зблідла.

— Що це, Лідо?! Що це пищить?

— Я нічого не чула…

— Ні-ні, щось пищить, ніби… — директриса уважно прислухалась, — …ніби миші… або кури…

— У теплиці нема мишей, Раїсо Володимирівно, інакше вони б вазони погризли… а кури… звідки їм тут узятися?

Директриса кинулася поміж стелажів. Баба Ліда, бліда як смерть, залишилася стояти біля входу. За курей у теплиці вона, без сумніву, втратила б роботу.

Тоді її врятувала Пес, неабияк здивувавши Лєну своєю кмітливістю. Пес вискочила з-під стелажів і запищала так майстерно і так голосно, як ціле стадо курей не змогло би повторити. Директриса сахнулася вбік і перекинула на себе відро з розмоклим курячим добривом.

— Що це таке, Лідо! Що це за гімно тут?!

Невідомо, що вона розуміла під «гімном» — курячий послід чи пискляву Іванку. Її чорні начищені черевики і блискучий сріблястий костюм були заляпані продуктами пташиного травлення.

— Це курячий послід. Я поливаю ним вазони, так вони краще ростуть.

— Щоб я цього тут більше не бачила! Гімном вазони поливати! Ти здуріла?!

— Більше не буду, — пообіцяла баба Ліда, всміхаючись.

Тоді вона зберегла місце роботи, але ненадовго. Директриса все одно знайшла привід вигнати бабу Ліду і прибрати теплицю з усіма її зеленими мешканцями до своїх рук.

Лєна ще приходила сюди за звичкою і бачила, як незворотно стрімко йшов процес вимирання. Фікус пожовк і втратив усе листя. Через рік його порубали на дрова. Монстери директриса спродала у новомодні офіси крутеликам. Казали, що по двісті доларів за штуку. Кактуси позасихали. Одні мушкательки трималися найдовше, вони взагалі дуже живучі рослини і вмирають, уже коли справді немає іншого виходу.

Після теплиці баба Ліда пішла працювати прибиральницею в поліклініку.

Вона за життя перепрацювала на всіх можливих найчорніших роботах. Теплиця насправді була єдиним більш-менш пристойним винятком. Якось не щастило бабі Ліді, і вона сама казала про це Лєні. Вона говорила:

— Це все — розплата. Я сама винна в тому, що живу як злидень. Коли я виправлю те, що накоїла в минулому, стане легше. Не в цьому житті, ні-ні, можливо, в наступному. Або через одне.

Баба Ліда захоплювалася езотерикою і багатьма іншими подібними вченнями про приховані знання і світи. Вона читала Блаватську і Реріха, читала псевдонаукові книжки про шлях аріїв, цілими днями розкладала пасьянси, відчитувала зашифровані у Біблії послання, вірила у знаки та прикмети і заготовлювала на зиму варення з трояндових пелюсток. Лєна потім казала, що спосіб баби Ліди перебути це життя був іще не найбожевільнішим з усіх можливих. Могло бути значно гірше, але баба Ліда трималась і ніколи не впадала у відчай.

Вона казала:

— У молодості я була дуже вродливою. За мною натовпами бігали хлопці, але я не звертала на них уваги. Ображала їх, насміхалася з них. Горда дуже була. А потім почалася війна, і мені в живіт потрапив осколок бомби. Оперували мене на лінії фронту, серед катакомб і антисанітарії, без знеболювального, рану залили самогоном. Лікар не вірив, що я виживу, тому зашивав мене, як свиню. На нього чекали сотні інших поранених солдатів. Але я вижила. І після того, Лєно, не минуло жодного дня, коли б я про це не пошкодувала. Усі мої родичі загинули на війні, всі знайомі. У сімнадцять років я почала блудити світом і ніде не знайшла справжнього дому.

Після операції нога баби Ліди вкоротилась на дванадцять сантиметрів, і баба Ліда стала калікою. У 1950-х вона приїхала до Сан-Франциско і влаштувалась на свою першу роботу прибиральниці. Мила громадські туалети. Там баба Ліда познайомилася з молодим хлопцем, який випадково зайшов справити малу нужду, і закохалась у нього по вуха. Хлопець, судячи з усього, теж не був байдужим.

Їхній роман із перемінними успіхами тягнувся роками. Батьки хлопця — чи то поважні професори, чи впливові стоматологи — не схвалили союз єдиного сина і приблудної каліки. Вони пробували відкупитись, погрожували бабі Ліді, навіть кілька разів запроторювали її до в’язниці за вигадані крадіжки. Коли жоден план не спрацював, вони відрядили свого сина на роботу у Владивосток. Баба Ліда тоді якраз народила від нього доньку.

Цей хлопець не те що був поганий, казала Лєні баба Ліда, просто слабовольний. Він любив мене, казала вона, він писав мені листи й обіцяв щось придумати. Через кілька років листи перестали приходити. Очевидно, нічого придумати не вдалось. У нього взагалі було туго з фантазією.

Хлопцеві батьки іноді передавали доньці баби Ліди скромні подарунки до Нового року. Баба Ліда казала, що це від Діда Мороза, і донька вірила у Діда Мороза, поки їй не виповнилося вісімнадцять.

— Подивись на мене, Лєно, — казала баба Ліда, — за що було мене любити? Каліка без сім’ї і дому, все своє життя проприбирала. Скільки зусиль, скільки переробленої роботи, а світ усе одно не став чистішим.

Бабі Ліді снився завжди один і той же кошмар. Ніби вона літає попід стелею, а кімнатою бігають люди в білих халатах і намагаються її впіймати. У кімнаті стоїть гігантська м’ясорубка.

1 ... 3 4 5 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біографія випадкового чуда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біографія випадкового чуда"