Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Празький цвинтар [без ілюстрацій] 📚 - Українською

Читати книгу - "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Празький цвинтар [без ілюстрацій]" автора Умберто Еко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 122
Перейти на сторінку:
з тобою у школі, на першому причасті й читанні катехізису, і на конфірмації. Вони стоятимуть поряд у день твого весілля, наставляючи тебе, що маєш робити в опочивальні, а наступного дня на сповіді питатимуть, скільки разів ти те робив, аби відчути збудження по той бік ґраток. Вони з огидою розповідають тобі про секс, та ти щодень бачиш, як вони, злізши зі свого кровозмісного ложа, навіть не вимивши рук, сідають за стіл, їдять і п'ють свого Всевишнього, згодом видзюрюючись та випорожняючись ним.

Вони неугавно торочать, що їхнє царство належить іншому світові, тож прикладають свою руку до всього, що можуть поцупити. Суспільство не досягне досконалості, аж поки останній камінь з останньої церкви не впаде на останнього попа, і тоді земля нарешті звільниться від цього поріддя.

Комуністи поширили думку про те, що релігія — це опіум для народу. Так і є, адже вона допомагає тримати на припоні спокуси підданих, бо якби релігії не було, то на барикадах було б значно більше народу, хоча у часи Паризької комуни їх там було замало, тож і вигнати їх на барикади можна було, не випробовуючи своє терпіння.

Утім, почувши від того австрійського лікаря про переваги колумбійського наркотику, я б ще додав, що релігія — то кокаїн для народу, адже вона підбурювала й зараз підбурює людей до воєн, вирізання невірних, а для християн, мусульман та інших ідолопоклонників — це дуже вагома справа; і якщо африканські народи обмежувалися винищенням один одного, то місіонери, навернувши їх, перетворили цих людей на колоніальне військо, яке якнайліпше годиться для того, аби помирати на передовій та ґвалтувати жінок, входячи у місто. Жодна людина ніколи не коїтиме зло так віддано й так завзято, як вона те робитиме в ім'я своїх релігійних переконань.

Звісно, гірші за всіх — єзуїти. Я ніби відчуваю, що утнув із ними якусь витівку чи що це саме вони заподіяли мені зло, хоч не можу згадати напевне. Чи їхні кревні брати — масони. Це ті ж таки єзуїти, тільки більш розгублені. Ті хоч би мають свою віру й знають, як нею керувати, а ці мають її надто багато й тому втрачають голову. Про масонів я почув від діда. Укупі з євреями вони відтяли голову королю. І породили карбонаріїв — це теж масони, але дещо тупіші, бо якось дозволили себе перестріляти, а потім відтяти собі голови за те, що припустилися помилки, виготовляючи бомбу, або ж стали соціалістами, комуністами чи комунарами. Усіх приставити до стіни. От молодець, Тьєр[16].

Масони та єзуїти. Єзуїти — то масони, перевдягнені жінками.

А тих жінок, судячи з моїх мізерних знань про них, я ненавиджу. Багато років я був одержимий тими brasseries à femmes[17], куди збігаються лиходії на будь-який смак. Вони гірші за будинки терпимості. Борделі хоч важко облаштувати через спротив сусідніх закладів, а от пивниці можна відкривати, де заманеться, бо кажуть, що у ці заклади лише випивати ходять. На першому поверсі п'ють, а на горішніх — віддаються розпусті. Кожна пивниця — тематична, і дівчата одягнені відповідно до теми: тут можна знайти німецьку кельнерку, а там, поблизу Палацу юстиції — офіціантку, перевдягнену в адвоката. Зрештою, вистачить і самих лише назв: «la Brasserie du Tire-cul», «la Brasserie des belles marocaines» чи «la Brasserie des quatorze fesses», що розташовувались неподалік від Сорбонни. Здебільшого ці заклади належали німцям — ось вам спосіб, як підірвати моральні засади французів. Між п'ятим та шостим округами таких пивниць із шість десятків, а по всьому Парижу — майже двісті, і всі гостинно приймають навіть наймолодших відвідувачів. Спочатку хлопці приходять туди з цікавості, потім — через розбещеність, поки врешті, якщо їхнє щастя, не підхоплять трипер. Якщо пивниця знаходиться поруч зі школою, тоді учні, щойно вийшовши, йдуть підглядати за дівчатами з-за дверей. Я ходжу туди заради питва. І щоб підглядати з-за дверей за студентами, які підглядають з-за дверей. І не лише студенти. Там вони чимало дізнаються про те, з ким дорослі водяться, та про їхні звички, що потім завжди може стати у нагоді.

Та найбільша моя розвага — вираховувати тип того чи іншого сутенера, поки він чекає за столиком. Чимало з них — одружені чоловіки, котрі заробляють на принадах власних дружин, які у гарному вбранні палять і грають у карти тут-таки поряд, а хазяїн пивниці та дівчата-офіціантки між собою називають ці столики «столиками рогоносців»; багато хто із сутенерів у Латинському кварталі — це колишні студенти-банкрути, які тремтять від страху, бо бояться, що хтось позбавить їх заробітку, а тому часто хапаються за ножа. Найтихіше поводяться злодії та душогуби. Вони приходять і йдуть, бо знають, що мусять дбати про свої рубці, як знають і те, що дівчата їх не викажуть, бо вже наступного дня гойдатимуться у водах Б'євру.

А є такі, що, навпаки, виловлюють розпусників та гріховодниць задля набагато мерзенніших послуг. Знаходячи клієнтів на Пале-Рояль чи Єлисейських Полях, вони жестами закликають їх до закладу. Часто впускають до кімнати своїх спільників, перевдягнених у поліцейських, а коли ті починають погрожувати арештувати клієнта у спідньому, той, благаючи пожаліти його, витягує з кишені жменю монет.

Я, знаючи, що зі мною може трапитись, відвідуючи ці борделі, поводжуся обережно. Якщо видно, що відвідувач грошовитий, власник робить дівчині знак, і та, підійшовши до клієнта, помалу вмовляє його запросити за столик і решту, пригощаючи їх дорогим частуванням (хоч самі вони, аби не сп'яніти, п'ють anisette superfine[18] чи cassis fin[19] — забарвлену воду, яку клієнт купує за шалені гроші). Потім тебе змушують зіграти у карти, звісно, вони подають одне одному знаки, а коли ти програв, мусиш платити за всіх, а також за вечерю хазяїна та його дружини. А як задумаєш припинити гру, тобі пропонують пограти не на гроші, а на роздягання: з кожним виграним ходом одна з дівчат зніматиме з себе якусь одну річ. Мереживо падає, відкриваючи непристойну білу плоть, налиті груди, темні пахви, різкий запах котрих позбавляє тебе сил…

Я ніколи не ходив на горішній поверх. Хтось якось сказав, що жінки — то лише замінник пороку, якому віддаються на самоті, хіба що з ними треба виявляти більше фантазії. Отож, повернувшись додому, я вночі мрію про них, я ж бо теж не залізний. Зрештою, це ж саме вони мене спокусили.

Я читав доктора Тіссо[20] й знаю, що вони здатні нашкодити навіть

1 ... 3 4 5 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Празький цвинтар [без ілюстрацій]», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Празький цвинтар [без ілюстрацій]"