Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

— Ти навмисно не стараєшся. По-чесному надягай! — розгарячився Женька й почав допомагати Льонькові просунути голову в трикутник.

Бідолашний Льонько витріщив очі й, даремно намагаючись відбитися від запопадливого помічника, закричав:

— Ти що, з глузду з'їхав? Ти мені всі вуха обірвеш!

І отут настав момент Женьчиного тріумфу. Льонькова голова прослизнула в дірку трикутника без будь-якої шкоди для його вух. Женька зрадів.

— Що я казав! — викрикнув він, з виглядом переможця поглядаючи на Синицину.

— Тільки врахуй, я тобі «Макдональдс» не обіцяв, — нагадав Льонько.

Але він дарма турбувався. Женька був не з тих, хто добиває переможених. Йому було досить моральної перемоги в суперечці. До того ж Синицина повинна бачити, який він шляхетний, тому Женька великодушно сказав:

— Добре, я й не вимагаю.

Заспокоївшись, що в «Макдональдс» йому нікого вести не доведеться, Льонько заходився знімати трикутник, та не так сталося, як гадалося. Льонько крутив-вертів противну дерев'яну цурпалку і так, і сяк — усе дарма.

— Ну, чого ти там з ним вовтузишся? — запитав Женька.

— Спробував би ти його зняти. У мене вуха не пролазять, — поскаржився Льонько.

— Знову твої знамениті вуха! — розсміявся Женька. — Якщо вони туди пролізли, виходить, і звідти вилізуть. Закон логіки.

Незабаром Льонько на власному досвіді переконався, що в кожного закону є винятки. Звичайно, за всіма правилами голова повинна була пролізти в дірку, але, не підкоряючись жодним правилам і законам, вуха не пролазили. Наближався початок уроків. У коридорі почулися тупіт і голоси тих, хто не любив спізнюватися й приходив до школи раніше.

— Зараз наш клас прийде, — затурбувалася Синицина.

— Давайте я поки кабінет закрию, — запропонував Женька.

Він замкнув двері на ключ і теж включився в операцію зі звільнення друга. Уся трійця вперто сопіла над нелегким завданням.

— Боляче ж! — стогнав пітний, скуйовджений Льонько, відбиваючись від помічників.

— Терпи, зараз зніметься. Туди він теж туго йшов. Чого ти ніс виставив! Прибери! — діловито командував Женька.

— А куди ж я його приберу? — ображено сопів Льонько.

Женька знавісніло рвонув трикутник.

— Ти що, здурів?! Ти так з мене скальп знімеш, — не своїм голосом заволав Льонько.

— Хлопчики, тихо, — намагалася заспокоїти їх Синицина.

У двері вимогливо постукали, і почувся голос учительки природознавства.

— Що ви там робите? Відкрийте негайно двері!

Справа оберталася не на жарт. Як завжди в критичний момент, Женька миттєво оцінив ситуацію й прийняв рішення.

— Залазь у шафу.

Льонько відкрив дверцята вбудованої стінної шафи й зазирнув усередину. На верхніх полицях лежали кольорові таблиці й муляжі, а внизу стояла цеберка з ганчірками, і валявся віник. Було затісно, але вибирати не доводилося. Не показуватися ж на очі Таїсії Іванівні в такому вигляді. Льонько зітхнув і поліз до шафи.

— Не хвилюйся. Щойно училка піде, ми тебе відразу випустимо, — заспокоїв його Женька.

— А якщо не піде? — з побоюванням запитав Льонько й позадкував.

— Не бійся. Чого їй у класі стирчати?

У цей час Синицина, що ні жива, ні мертва від страху тупцювала біля дверей, заблагала голосним шепотом:

— Хлопчики, ну давайте ж, робіть що-небудь.

Женька з докором подивився на Льонька.

— Кріпися, Льонько. Ти ж не хочеш, щоб через тебе її до директора потягли.

Льонькові не хотілося, щоб Синицину потягли в кабінет директора. Але ще більше йому не хотілося опинитися там самому. І він прийняв рішення. Залазячи в шафу, Льонько з останніх сил сподівався, що біологічка загляне в клас і, переконавшись, що все гаразд, піде.

Женька відімкнув двері. Таїсія Іванівна зайшла до кабінету з таким рішучим виглядом, що стало ясно: найближчим часом іти вона не збирається.

— Навіщо ви замкнули двері? — суворо запитала вчителька.

Женька знав, що Синицина зовсім не вміє брехати. Якщо вона проговориться — кінець. Задіявши все своє красномовство, Женька віддано зазирнув у вічі вчительки й відрапортував:

— Ми тут хом'яків годували. Тільки Синицина зовсім