Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Перед тобою, читачу, перший розділ, він відкриває оповідь. Мені, авторові цієї книги, самому довелося пережити пору сновидінь і мрій, після чого я написав «Історію Каменя», поклавши в основу долю незвичайної яшми, щоб приховати справжні події й факти. А героя цієї історії назвав Чжень Шиїнь — «Той, що приховує справжні події».

Про які ж події піде мова в цій книзі? Про яких людей?

А от про яких. Нині, коли життя минуло в мирській суєті і я ні в чому не зумів досягти великих успіхів, мені раптом згадалися шляхетні панночки часів моєї юності. І я зрозумів, наскільки вони піднесеніші за мене й у вчинках своїх, і в поглядах. Далебі, мої густі брови й пишні вуса — гордість чоловіка — не варті їхніх спідниць і головних шпильок. Сором і каяття охопили мене. Але пізно, тепер уже нічого не виправиш! У молодості, завдяки милостям і чеснотам предків, я вів життя гультяйське і безтурботне, виряджався в розкішний одяг, ласував вишуканими стравами, нехтував батьківські напучення, поради вчителів і друзів, і от, проживши більшу частину життя, так і залишився неосвіченим і нікчемним. Про все це я й вирішив написати.

Знаю, гріхів на мені багато, але приховати їх не можна з одного лише бажання себе обілити — тоді залишаться невідомими достойні мешканки жіночих покоїв. Ні! Ніщо не перешкодить мені здійснити заповітну мрію — ні жалюгідна халупа з підсліпуватим віконцем, крита очеретом, ні димне вогнище, ні вбоге начиння. А свіжий вітерець ранками та яскраве світло місяця вночі, плакучі верби коло ґанку й квіти у дворі лише підсилюють бажання скоріше взятися за пензель. Ученістю я не відзначаюся, мало знаюся на тонкощах літературної мови. Але ж є прості, зрозумілі всім слова, звичні словосполучення, фрази! Чому б не скористатися ними, щоб правдиво розповісти про життя в жіночих покоях, а заодно розвіяти тугу мені подібних, а то й допомогти їм прозріти?

Ось чому другого героя я назвав Цзя Юйцунь — Аматор простих слів.

У книзі також зустрічаються слова «сон», «мрії», у них — основна ідея оповіді, вони покликані навести читача на глибокі роздуми про сенс життя.

Ти запитаєш, шановний читачу, з чого починається моя розповідь? Відповідь може здатися тобі близькою до вимислу, але будь уважнішим і ти знайдеш у ній багато для себе цікавого.

Отже, сталося це за давніх літ, коли на схилі Безглуздостей у горах Великих вимислів богиня Нюйва[1] виплавила тридцять шість тисяч п’ятсот один камінь, кожний дванадцять чжанів[2]заввишки, двадцять чотири чжани завдовжки й стільки ж завширшки, щоб закрити ними тріщину в небозводі. Але один камінь виявився зайвим і був кинутий біля підніжжя піка Цінген. Хто б подумав, що камінь цей, пройшовши переплавлення, набуде чудесних властивостей — зможе рухатися, робитися то більшим, то меншим. І лише одне змушувало камінь вічно страждати й нарікати на долю — він став ізгоєм серед тих, що пішли на лагодження небозводу. І от якось, у хвилини глибокої скорботи, він раптом помітив удалині двох ченців — буддійського й лаоського. Весь вигляд їх був незвичайним, манери — шляхетними. Підійшовши до підніжжя гори, вони сіли відпочити й почали розмову. Отут погляд буддійського ченця привернула кришталево-чиста яшма, що розміром і формою нагадувала підвіску до віяла. Чернець підняв камінь, зважив на долоні й з усмішкою сказав:

— На вигляд ти дуже гарний, але користі від тебе ніякої. Зроблю лишень я напис, аби той, хто помітить тебе, оцінив по достоїнству й відніс у прекрасну країну, де тобі належить провадити життя, сповнене втіх і насолод, в освіченій і знатній родині, серед багатства й почестей.

Вислухавши ченця, камінь зрадів і запитав:

— Хотів би я знати, який напис ви збираєтеся зробити. Де я житиму? Поясніть, будь ласка.

— Згодом сам усе зрозумієш, а поки ні про що не запитуй, — відповів чернець, сховав камінь у рукав і вихром подався геть разом із даосом.

Невідомо, скільки минуло відтоді років, скільки калп[3]. І от якось даос Кункун, який прагнув осягти дао[4] й знайти безсмертя, проходив повз схил Безглуздостей у горах Великих вимислів і біля підніжжя піка Цінген побачив величезний камінь із вибитими на ньому ієрогліфами. Даос