Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

заходився читати напис. Виявилося, це той самий камінь, що не придався при лагодженні небозводу й був принесений у тлінний світ наставником Безбережним і праведником Неосяжним. Далі говорилося про те, де судилося каменю спуститися на землю, з’явитися на світ із материнської утроби, про маловажні сімейні події, про вірші й загадки, що полюбилися каменю, і тільки роки, коли всьому цьому належало статись, стерлися безслідно. Наприкінці були написані пророчі рядки: Хоч дару особливого не маю, собою я закрив небес просвіт. Та кинули мене, як є, погірдно, і от лежу, забутий, стільки літ. В мені один секрет — є день народин. А по житті який настане світ?[5] Але хто створить оповідь чудесну, зчитавши врешті з мене заповіт?

Прочитавши напис, даос Кункун зрозумів, що в цього каменя незвичайна доля, і звернувся до нього з такими словами:

— Брате каменю, ти гадаєш, що історія твоя дивовижна й гідна бути записаною. Хочеш, щоб про неї дізналися й передавали з покоління в покоління. Але не все, на мій погляд, у цій історії добре: де дати, де згадування про доброчесних і мудрих правителів, що вдосконалювали вдачі своїх підданих? Мимохіть сказано лише про декількох незвичайних дівчат: закоханих, розумних, або дурних, або бездарних і недобрих, жодного слова немає про достоїнства жінки Бань і дівиці Цай. Навіть якщо про все це напишу, навряд чи вийде цікава книга.

— Навіщо прикидатися дурнем, наставнику? — заперечив камінь. — Я знаю, у неофіційних історіях годиться говорити лише про знаменитих красунь часів Хань і Тан[6], а тут, усупереч традиції, записано те, що належить пережити одному мені, і вже це саме по собі є свіжим та оригінальним. До того ж автори всяких безглуздих оповідок зазвичай або обмовляють правителів і важливих сановників, або чорнять чиїхось дружин і дочок, гудять вдачі молодих, розписуючи мерзенність і розпусту, бруд і сморід. Є ще книги про талановитих юнаків і красунь дівчат.

Що не рядок — красунечка Веньцзюнь[7]. Що не сторінка — Цао Чжи[8] — це він. У тисячі романсів — лад один, Між тисячами лиць нема відмін!

Але й тут не обходиться без мерзенностей і розпусти. Взяти, приміром, два любовні вірші. У них, крім закоханих, неодмінно знайдеш якого-небудь підленького чоловічка, балаганного блазня, що сварить героїв. А до чого огидні стиль і мова таких творів, вони не тільки не відбивають правди життя, а трапляється, і суперечать їй! І нарешті, про моїх героїв. Не смію стверджувати, що дівчата, яких я бачив на власні очі, кращі за героїнь давнини, але, прочитавши їхній докладний життєпис, можна розігнати нудьгу й розвіяти тугу. Ну, а щодо безглуздих віршів, так не в них суть, можна й посміятись. Але всі вони про радості зустрічей і гіркоти розлук, про злети й падіння, про те, що було насправді — я не посмів удатися тут до вимислу.

Нехай мої сучасники в години пробудження або хвилини туги, коли все остогидло й хочеться забігти світ за очі, прочитають мою повість, аби скинути із себе минуле, зберегти здоров’я й сили, та перестануть думати про пусте й ганятися за примарним. Це єдине моє бажання. Що ви думаєте про це, наставнику?

Даос Кункун вислухав, подумав трохи, ще раз прочитав «Історію Каменя» і, упевнившись, що в ній говориться про звичайні людські почуття, про справжні події й немає нічого такого, що сприяло б