Читати книгу - "Це знає тільки вітер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Працівники ципку покладали на канатохідця великі надії і вірили, що йому, як завжди, усе вдасться.
Він запитав колег: «Ви впевненні, що мій номер вийде?»
Ті відповіли: «Ми тобі довіряємо і впевнені, що і цього разу все буде якнайкраще».
Ризикований виступ канатохідця справді мав величезний успіх. Кожного дня люди купували в цирковій касі квитки, що стати учасниками незвичайного дійства.
Минув рік, директор задумав досягти ще більшого успіху і висловив побажання, щоб канатоходець продемонстрував іще вищу майстерність і знову привабив численну публіку. Він запропонував протягнути металевий канат над великим водоспадом – від одного берега ріки до другого – запросити телебачення і всіх довколишніх мешканців на небачене видовище.
Працівники цирку знову покладали великі надії на канатохідця. Він не відмовився виконати і це завдання.
За хвилину до початку небезпечної переправи канатоходець ще раз запитав своїх друзів, чи справді вони в нього вірять і надіються на нього.
«Так!» - загукали всі без винятку.
Акробат виконав цей складний номер і черговий раз викликав у публіки величезне захоплення.
По закінченні номера циркач підняв руку, даючи публіці зрозуміти, що він хоче щось сказати.
«Довір’я, яке ви мені виявили, не має меж», - сказав він.
«Це очевидно», - від імени глядачів відповів якийсь чоловік.
«Тому я хочу запропонувати вам щось ще незвичайніше, ніж те, що ви досі бачили!»
«Прекрасно. Скажи, що це має бути. Наше довір’я до тебе безмежне: ми погоджуємося на все, що ти запропонуєш!»
«Я перейду по цьому канату туди й назад, штовхаючи перед собою візок. А оскільки ви маєте до мене безмежне довір’я, то я хочу посадити в неї когось із вас. Зробимо переправу вдвох».
Проте, ніхто не зголосився.
І коли Він до човна вступив, за Ним увійшли Його учні. І ось буря велика зірвалась на морі, аж човен зачав заливатися хвилями. А Він спав... І кинулись учні, і збудили Його та й благали: Рятуй, Господи, гинемо! А Він відповів їм: Чого полохливі ви, маловірні? (Мт. 8, 23-26)
Серце Бога
Одна катехитка розповідала дітям притчу про блудного сина. Однак, діти були дуже збуджені і не уважні. Отож вона попросила їх своїми словами переказати зміст щойно почутої притчі.
Один з учнів зробив це так: «Чоловік мав двох синів. Молодший син не хотів жити з батьком й одного дня залишив дім і родину, забравши з собою всі гроші, які мав. Тай прийшов час, коли гроші скінчилися. Юнак не мав уже що їсти і вирішив вернутися до свого дому. Коли він був уже недалеко, його помітив батько. Схопив ломаку і побіг назустріч. По дорозі батько зустрів свого доброго старшого сина і сказав йому: «Вернувся твій брат. Це чудовисько, після всього скоєного, заслуговує двадцять п’ять гарячих».
«Тату, хочеш я тобі допоможу?» - запитав син.
«Звичайно», - відповів батько.
У двох вони почали лупцювати молодшого сина палицями. Коли закінчили свою справу, батько покликав слуг, наказав зарізати найгодованіше ягня і приготувати великий бенкет, бо злість на сина, який стільки накоїв уже минула!»
Зрозуміти Боже серце ми і справді не в змозі.
Ланцюжок і гребінець
В одному глухому закутку світу жило подружжя, в якому з першого дня шлюбу взаємні любов не тільки не маліла, а постійно росла. Обоє були з бідних сімей, і кожен носив у своєму серці одне велике, але, мабуть нездійсненне бажання. Чоловік мав золотого годинника – дарунок від батька – і завжди мріяв про золотий ланцюжок до нього. А в жінки було чудове довге волосся, і вона мріяла про перламутровий гребінець, щоб укладати і прикрашати його. Вони знали про потаємну мрію один одного.
З роками їхні бажання не згасали, однак чоловік уже мріяв про груб енець для жінки, а жінка – про золотий ланцюжок для чоловіка.
Вони вже дано навіть не розмовляли про це, проте кожен продовжував носити і серці свою потаємну мрію.
Настала десята річниця їх шлюбу. Вранці, розплющивши очі, чоловік побачив усміхнене лице своєї дружини. Вона була коротко підстрижена – де й ділася розкішна довга коса!
- Що ти зробила з волоссям? Вражений запитав він.
- Жінка розтулила долоню – на ній виблискував золотий ланцюжок.
- Я продала волосся, щоб купити ланцюжок до твого годинника.
- О, кохана, - промовив чоловік і відкрив свою долоню, в якій лежав чудовий перламутровий гребінець. – А я продав годинника, щоб купити тобі гребінець.
Вони кинулися в обійми, щасливі з того, що мають одне одного.
«Поклади мене печаттю на твоїм серці,
печаттю на твою руку;
любов бо, як смерть, сильна.
Водам великим любови не вгасити,
Ані рікам її не затопити.
Якби хто за любов віддав скарби
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Це знає тільки вітер», після закриття браузера.