Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

Пані Брінкман побила рекорд — їй поталанило тижнями переховувати стару таксу під зливальницею перед тим, як її знайшли. Певно, хтось настукав. Це ж треба було всім нам пережити війну і надалі зоставатися такими безсердечними, щоби виказати шолудивого песика! І замість того щоб підступного виказувача вимазати дьогтем і викачати у пір’ї, директорка відправила у притулок бідолашного малого паскудника! Там він протягнув два дні, жалібно скімлячи, а на третій із розбитим серцем відійшов на вічний спочинок. А що ж поробляє Товариство захисту тварин, особливо тоді, коли воно було нам украй потрібне?

Директорка повважала за краще, щоби пані Брінкман про останні події нічого не дізналася. Тож коли та, зрештою, таки спромоглася сісти на потрібний трамвай, який зупинявся біля притулку, виявилося, що її песик вже був на глибині шести футів під землею. Пані Брінкман запитала, чи можна ексгумувати собачку, щоби, коли проб’є її час, поховати її поруч з нею. Їй сказали, що «це проти правил».

Завтра я мушу йти до лікаря.

На дошці біля ліфта оголошення:

На третьому поверсі в акваріумі було знайдено певну кількість тістечкових крихт. Акваріумні рибки загинули внаслідок заковтування згаданого тістечка. Усіх, хто може пролити світло на цей випадок, люб’язно просимо якомога швидше повідомити завідувачці поверхом пані де Рос. За бажанням збережемо анонімність.

Я пішов на зустріч із пані де Рос об одинадцятій. Що за чудернацька іронія: називати таку пані на честь троянди! Та навіть ім’я «пані Жалка Кропива» було би для неї занадто почесним!

Мало би сенс, якби по-справжньому огидні люди були винятково люб’язними, так би мовити, задля компенсації, але в нашому випадку все навпаки — суцільна стіна в’їдливості.

Але продовжу.

Я сказав їй, що зможу надати певні пояснення про випадок з тістечком. Вона відразу ж нашорошила вуха. Я пояснив, що був змушений відмовитися від домашнього коржика пані Фісер, тому й залишив тарілку з ним на столі в кімнаті для зберігання продуктів на третьому поверсі, маючи беззаперечну впевненість, що хтось із пожильців оцінить гостинця від невідомого дарувальника. На превеликий жаль, я зрозумів, що, зрештою, тістечко якимось чином опинилося в акваріумі, а моя блакитна тарілка зникла.

Де Рос вислухала мене з неприхованою недовірою. Чому я сам не з’їв тістечко? Чому третій поверх? Чи може хтось підтвердити мою розповідь?

Я попросив її зберегти конфіденційність. Вона сказала, що поміркує, чи вдасться це зробити.

Найбільше її зацікавило, як пані Фісер могла самотужки спекти тістечко. Готувати чи випікати в кімнатах суворо заборонено. Я квапливо додав, що не впевнений, чи було воно домашнім, але марно — тістечковий секрет розкрито. Утратити дружбу з пані Фісер не така вже й трагедія, але недовіра та підозри у нашому відділенні — вже й без того звичне явище — не вщухатимуть упродовж тижнів, а пліткам кінця-краю не буде.

Сьогодні я пішов на прийом до лікаря. Він захворів. Якщо не видужає до понеділка, йому знайдуть тимчасову заміну. Якщо ж трапиться щось невідкладне, нас огляне сімейний лікар приватної лікарні конкурентів. Дехто з тутешніх радше помре, аніж дозволить «шарлатану із «Надвечірнього Дому» оглянути своє миршаве тільце. Інші викличуть повітряну «швидку», щойно зіпсують повітря. Що ж до мене, то мені начхати, який лікар повідомить мені, що більше нічим не зможе зарадити.

Мушу сказати, що вчора я трохи вибув із гри через справу з мертвими рибками. Від тих літрів чаю, що я випив у пані Фісер, та пережитого хвилювання, у мене трапилася гостра діарея. Півранку я провів у вбиральні, маючи сяке-таке чтиво, що його я випозичив у Відпочинковій кімнаті. Попри певну хитромудрість назви — Відпочинкова кімната, вона не відображає суті того, що там відбувається насправді. «Апартаменти БББ» — було би точніше. Оці три «Б» означають «базікання», «бурчання», «балаканина». Цілоденна робота для декого.

Еферт крізь двері вбиральні коротко повідомив мені останні новини: нині всі підозрювали всіх, вбачаючи потенційного вбивцю рибок у кожному співмешканцю. Моя відсутність спричинила підозри. Я попросив Еферта тихо пустити чутку про свою діарею, що мало слугувати мені абсолютним алібі. Я не дуже то й підводився, за винятком того, що лишив відчиненими двері вбиральні, втім, як і двері у коридор, аби провітрити приміщення. Зазвичай я можу миритися з власним запахом, але цього разу мене, висловлюючись і буквально, і фігурально, нудило від самого себе. Світ ще не бачив такого страхопуда, як ото я! Їй-богу!

Раніше я вжив слово «провітрити», і оце зараз мені й справді захотілося вийти хоч на мить надвір, щоби хапнути ковток свіжого повітря. Провівши цілий день на сухому хлібові та «Імодіумі», гадаю, я міг би піти на такий ризик. Здалося би пошукати чистотіл, який, якщо вірити газеті та фенологічному календарю природи (ну от знову якась абракадабра!), є першою ознакою весни. Окрім чистотілу, треба було би ще й знайти мати-й-мачуху, лісову бугилу чи дикі фіалки, щоби остаточно переконатися, що весна й справді настала. Жаль тільки, що я мав туманні уявлення про те, який вигляд мають ці рослини.