Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть… 📚 - Українською

Читати книгу - "Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…" автора Володимир Львович Єшкілєв. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 60
Перейти на сторінку:
силах.

«Здається, це називається: бути заінтригованим», – сказав він собі, відклавши згаслий смартфон. І краєм ока глянув на шафу, де під армованим склом зберігалась найцінніша частина батьківської колекції. Віконне світло стервозно виблискувало на золотих і срібних профілях Габсбургів, на імперських орлах та опуклих написах. Що б сказав батько, якби був живим? Закурив би «Мальборо»?


Він піднявся сходами на четвертий поверх. Тіла мармурових красунь, як і двадцять років тому, м’яко відбивали розсіяне вітражами світло. Килимові доріжки деінде стерлись до капронових сіток, а двері спотворив шар емалі, недбало накладеної на старе фарбування. Проте втрати лише додали Домові шарму. Темрява у кутових нішах ще виразніше набрякла старовинними таємницями, а гіпсова ліпнина здавалась вирізаною із суцільної крейдяної брили.

Двері з табличкою «Нумізматичний клуб при міському Центрі дозвілля і громадських ініціатив» були прочинені. Голова клубу сидів за рудим столом, не відриваючи погляду від монітору. В лінзах його окулярів мерехтіло відображення розцяцькованого рекламками сайту.

– Добрый день, Антей Маркович, – привітався Ярковський.

– А, это ты, Саша, – стрепенувся старий, – проходи, проходи… Смотри, – він кивнув на екран, – какие в Белоруссии цены на царскую медь. Три копейки восемьсот сорок восьмого года всего-то полтора евро. Это же совсем даром.

– Екатеринбургской чеканки?

– Естественно. Зато в хорошей сохранности. Категория «fine», а «XF» – два евро. Бросовые цены.

– Покупайте.

– Да, – погодився Антей Маркович, – надо брать.

Голова Нумізматичного клубу відкинувся на бильце крісла. Відгорнув від чола неналежне пасмо, примружився, дивлячись на Ярковського. За той час, поки вони не бачились, Балтер майже не змінився. Лише примножились зморшки навколо рота й під очима, а сиве волосся набуло тієї рухливої легкості, котру називають янгольською.

– Ты похудел, Саша. Пренебрегаешь питанием? – автор вірша про хвору печінку також спостеріг зміни у зовнішності співрозмовника.

– Полезно для здоровья.

– Да, конечно…

– Вы сказали, Антей Маркович, что вам нужна моя помощь.

– Необходима, Саша, необходима. Получается, что крайне необходима.

– Всё, что в моих силах.

– Ты ведь наверное знаешь, какая в нашей семье беда случилась? Тебе рассказывали?

– Мне говорили, что погибла ваша племянница. Примите мои соболезнования.

– Не погибла, Саша, не погибла, – він на коротку мить заплющив очі й помотав головою, наче відганяючи від себе прикре видіння. – Её, Саша, убили. Подло убили. Подсыпали девочке яд.

Балтер поклав обидві руки на край стола, напружив долоні, наче відштовхуючи стіл від себе, відтак продовжив:

– В прошлом году, восьмого мая, Илона была в гостях, на празднике, и там её отравили. Следствие шло долго, больше года, но ничего не дало, совсем. А там ведь не только Илону убили. Шестерых. Три женщины скончались на месте, две лежат в коме, одна тяжело больна. Страшный яд, Саша, редкостный. Он если не убивает, то вызывает параличи и тяжёлые поражения нервной системы… – Старий нервово пригладив волосся, заправив одне з сивих пасм за вухо. – Тут сразу было понятно, что это дело не уровня милицейских следователей. Дело необычное для понимания. Преступник не простой, изощрённый и опытный. Он долго готовился, всё продумал, следов не оставил. Иллюзий, Саша, у нас с самого начала не было. На следователей мы, конечно же, совсем не надеялись. Подняли все связи в столице, наняли частных специалистов. Те развели руками. Никаких зацепок. Ничего, совсем ничего. Допрашивали многих, подозревали то того, то другого. Но все версии оказались тупиковыми. Мы обратились к экстрасенсам. Единственное, что они сказали, это то, что причина преступления скрыта в прошлом. Тоже, как ты понимаешь, расплывчато. В каком прошлом? Что это за прошлое? И, наконец, чьё именно прошлое? Там же три десятка людей было, и у каждого своё прошлое. Никакой ясности. Нет улик. Даже зацепки нет. И вот один из экстрасенсов, Загайлов, кажется…

– Загалаев, – поправив Ярковський. – Сильный эспер [4], опытный. Органы с ним постоянно консультируются. Странно, вообще-то, что он сам во всём не разобрался.

– Да, Загалаев, татарская фамилия… Тебе, может быть, и виднее, но на меня он впечатления не произвёл. Бормотал что-то, книгу свою листал. Никакого толку, одни общие рассуждения. Так вот, этот твой опытный Загалаев при нашей последней встрече неожиданно говорит мне: обратились бы вы к Александру Ярковскому, он вам не откажет. Представляешь? К Александру Ярковскому! А я моментально вспомнил, что у Саши Ярковского, моего покойного друга, величайшего нумизмата, был сынок, тоже Саша. Александр Александрович. Наследник, которого я ещё пацанёнком знал… Сколько тебе тогда было?

– Тринадцать.

– Это когда отец тебя сюда привёл?

– Да, почти двадцать лет прошло. – Ярковський окинув поглядом клубну кімнату. Пічка у вигляді барочної вежі, обличкована темно-зеленими кахлями, на стіні – вправлена в саморобну рамку синя тисячокронова купюра (Угорщина, міжвоєнний період), поряд з пічкою – кубічне шкіряне крісло, все у латунних віспинах цвяшків, пережиток сталінського ампіру. А ще – канцелярські шафи з давно не праними шторками, сейф з блискучим колесиком, книги, теки, грамоти і сертифікати. За два десятиліття тут мало що оновили. Хіба що люстру. Радянський ширпотреб замінили на антикварного «павука» з потемнілої латуні і порцеляни.

– Как время летит, а… – прицмокнув Антей Маркович. – Двадцать лет! Это же бездна, прорва времени, господи Боже мой! Какие были счастливые годы, сколько надежд, сколько планов… Ты же Илоночку не знал, правда?

– Видел в детстве, но вы нас с ней не знакомили.

– Ну да, конечно… – Балтер дрібно похитав головою, наче шкодуючи, що не здогадався познайомити племінницю з сином покійного друга. – Она всего на пару лет младше тебя… была. Какая талантливая девочка, Боже мой…

– А Загалаев сказал вам, чем именно я могу помочь? – звернув на конкретику Ярковський.

– В общих чертах, – Балтер спрямував на Ярковського обмацуючий погляд. – Он, кстати, говорил о тебе с большим уважением. Он сказал, что у тебя особый дар, сильный дар.

– Ему виднее.

– И часто он на других переводит стрелки?

– Насколько я знаю, вообще не переводит. Я удивлён.

– Так это правда? – обмацуючий погляд немов присмоктався до обличчя Ярковського.

– Что?

– Ты его видишь, слышишь?

– Кого «его»?

– Прошлое.

– Прошлое нельзя увидеть.

– …?

– Можно увидеть его тень. Чем ярче событие, тем ярче его тень. Это как со следом на тропе. Чем массивнее человек, тем отчётливее отпечаток.

– А это ведь то, что нужно. Именно то, – з несподіваним ентузіазмом запевнив Балтер. – Самое-самое то. Нам, Саша, надо разобраться с этими следами. Детально разобраться. Мы тебе хорошо заплатим… – Антей Маркович вимкнув комп’ютер, зняв окуляри, примружився на Ярковського. – Кстати, сколько это будет стоить?

– Я пока не ориентируюсь. Я ведь всю эту историю только в общих

1 ... 3 4 5 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…"