Читати книгу - "Гіперболоїд інженера Гаріна"

Потім Шельга побачив, як чоловік з гострою борідкою враз зіщулився: він помітив чотирипалу руку й одразу глянув полякові в обличчя.

Погляди їхні зустрілись. У поляка одвисла щелепа. Припухлі повіки широко розкрились. У каламутних очах майнув жах. Обличчя його, як у дивовижного хамелеона, змінилося — стало свинцевим.

І тільки тоді Шельга збагнув — пізнав чоловіка з борідкою, що стояв перед поляком: це був двійник убитого на дачі в березовому гайочку на Крестовському…

Поляк хрипко зойкнув і помчав з неймовірною швидкістю до виходу. Черговий агент, котрому наказали тільки стежити за ним здалеку, спокійно пропустив його на вулицю і вислизнув слідом.

Двійник убитого лишився стояти біля віконця. Холодні, з темним обідком очі його не відбивали нічого, крім здивування. Він повів плечем і, коли поляк зник, подав телеграфістові бланк:

«Париж, Бульвар Батіньйоль, до запитання, номеру 555. Негайно приступайте до аналізу, якість підвищити на п’ятдесят відсотків, у середині травня чекаю першої посилки. П. П.».

— Телеграма стосується наукових робіт, їх проводить мій товариш, якого відрядив до Парижа Інститут неорганічної хімії, — пояснив він телеграфістові.

Потім неквапливо потягнув з кишені цигаркову коробку, постукав цигаркою і обережно закурив.

Шельга шанобливо сказав йому:

— Дозвольте вас на два слова.

Чоловік з борідкою глянув на нього, опустив вії і відказав надзвичайно люб’язно:

— Будь ласка.

— Я агент карного розшуку, — сказав Шельга, показуючи карточку, — може, знайдемо зручніше місце для розмови?

— Ви хочете арештувати мене?

— Ніякісінького бажання. Я хочу вас попередити, що поляк, котрий звідси вибіг, має намір вас убити так само, як учора на Крестовському убив інженера Гаріна.

Чоловік з борідкою на хвильку замислився. Ні ввічливість, ні спокій не покинули його.

— Будь ласка, — сказав він, — ходімо, у мене є чверть години вільного часу.

На вулиці поблизу поштамту до Шельги підбіг червоний, весь у плямах черговий агент:

— Товаришу Шельга, він утік.

— Нащо ж ви його упустили?

— На нього автомобіль чекав, товаришу Шельга.

— Де ваш мотоциклет?

— Онде валяється, — агент показав на мотоцикла за сто кроків од поштамтського під’їзду, — він підбіг і ножем по шині. Я засвистів. Він — у машину, і гайда.

— Помітили номер автомобіля?

— Ні.

— Я подам на вас рапорт.

— То як же, коли у нього номер навмисно грязюкою геть заляпано!

— Гаразд. Ідіть у відділення, я буду через двадцять хвилин.

Шельга наздогнав чоловіка з борідкою. Якийсь час вони йшли мовчки. Завернули на бульвар Профспілок.

— Ви дивно схожі на вбитого, — почав Шельга.

— Мені це неодноразово доводилося чути, моє прізвище П’янков-Питкевич, — охоче озвався чоловік з борідкою. — У вчорашній вечірній я прочитав про вбивство Гаріна. Це жахливо. Я добре знав цю людину. Тямущий працівник, гарний хімік. Я часто бував у його лабораторії на Крестовському. Він готував величезне відкриття з військової хімії. Ви маєте уяву про так звані димові свічки?

Шельга покосився на нього, не відказав, запитав:

— Як ви гадаєте — вбивство Гаріна пов’язане з інтересами Польщі?

— Не думаю. Причина вбивства значно глибша. Відомості про досліди Гаріна попали в американську пресу. Польща могла бути лише передатною інстанцією.

На бульварі Шельга запропонував трохи посидіти. Було безлюдно. Шельга вийняв з портфеля вирізки з російських та іноземних газет, розклав на колінах,

— Ви кажете, що Гарін працював з хімії, відомості про нього просочилися в зарубіжну пресу? Тут дещо співпадає з вашими словами, дещо мені не зовсім зрозуміло. Ось — прочитайте:

«…В Америці зацікавлені повідомленням із Ленінграда про досліди російського винахідника. Вважають, що його прилад має наймогутнішу, з усіх відомих досі, руйнівну силу».

Питкевич прочитав і — усміхаючись:

— Дивно, — не знаю… Не чув про це. Ні, це не про Гаріна.

Шельга подав другу вирізку.

«…У зв’язку з наступними великими маневрами американського флоту в тихоокеанських водах було зроблено запит у військовому міністерстві, — чи відомо про прилади колосальної руйнівної сили, що створюють у Радянській Росії».

Питкевич знизав плечима: «Дурниці», — і взяв у Шельги третю вирізку.

«…Хімічний король, мільярдер Роллінг, виїхав до Європи. Його від’їзд пов’язаний з організацією тресту заводів, що обробляють продукти вугільної смоли й кухонної солі. Роллінг дав у Парижі інтерв’ю, висловивши впевненість, що його величезний хімічний концерн[3] внесе заспокоєння в країни Старого Світу, вражені революційними силами. Особливо агресивно Роллінг говорив про Радянську Росію, де, згідно з чутками, ведуться загадкові досліди над передачею на відстань теплової енергії».

Питкевич уважно прочитав. Замислився. Сказав, насупивши брови:

— Так. Цілком імовірно — вбивство Гаріна якось пов’язано з оцією заміткою.

— Ви спортсмен? — несподівано спитав Шельга, взяв руку Питкевича і повернув її долонею вгору. — Я страшенно захоплююся спортом.

— Ви дивитеся, чи нема у мене мозолів од весел, товаришу Шельга… Бачите — два пухирці, — це вказує, що непогано гребу і що я два дні тому справді гріб близько півтори години підряд, відвозячи Гаріна в човні на Крестовський острів… Вас задовольняють ці відомості?

Шельга одпустив його руку і засміявся:

— Ви молодець, товаришу Питкевич, з вами цікаво було б позмагатися серйозно.

— Від серйозної боротьби я ніколи не відмовляюсь.